Так склалося, що коли я буваю в їхніх краях, то спілкуюся, в основному, зі старшим із Драпогузів, себто — з Петром Артемовичем. Бо він був і засновником, і очільником свого фермерського господарства «Петровіт». Я знав, що поруч із батьком у СФГ працює і його син Іван, але з ним випадало зустрічатися рідше. Бо він, здебільшого, перебував у майстерні автотракторного парку, дуже часто кудись їздив за потрібною деталлю чи в якусь постачальницьку фірму. А ось коли батько десь був у від’їзді, тоді ми вже спілкувалися з сином.
У селі залишився найстарший
У родині Надії Степанівни та Петра Артемовича Драпогузів у Попівці на Маньківщині зростали троє дітей — два сини й дочка. Найменший син Василь живе в Києві, він — доцент, працює в Академії наук України. Там же, в столиці, живе й дочка Віка — бухгалтер за фахом, держслужбовець. А ось у рідній Попівці залишився і став батьковим помічником найстарший Іван. Після школи продовжив навчання в Уманському аграрному виші. Добрими наставниками були йому науковці агрономічного факультету, всіх їх він згадує зі щирою повагою та вдячністю.
— Нині, з відстані того часу, що пройшов, важко когось виділити з числа викладачів, доцентів чи професорів, — говорить Іван Драпогуз. — Усі вони прагнули посіяти нам не лише певні знання, а й повагу до професії, загалом — до хліборобства. І це в багатьох студентів (незалежно від того, чи вони були заочниками, чи вчилися на стаціонарі) проростало добрими сходами в серцях. За це і я їм вдячний.
Своя зона відповідальності
СФГ «Петровіт», на відміну від багатьох фермерських господарств, зберегло багатогалузевий профіль виробництва — тут результативно ведеться як рослинницька галузь, так і галузь тваринництва. Є молочнотоварна ферма, коні, пасіка. Отож, і на полі сіють, окрім традиційних соняшників, сої та кукурудзи, ще й кормові культури та пшеницю, ячмінь, горох, гречку. Таким чином, завдяки повному набору зернових, кормових і технічних культур, дотримується класична сівозміна, грунт не виснажується від постійної, з року в рік, сівби кукурудзи після кукурудзи (а таке нині чиниться в багатьох СТОВ чи агрофірмах). А оскільки Драпогузи мають ферми та живність на них, то й земля регулярно одержує органічну поживу. Угноюються щедро кожного року значні площі польової землі, внесена органіка дає позитивний результат мінімум 23 роки.
— Щоб не заважати один одному, щоб кожна днина була результативною, ми з сином свого часу без проблем визначили наші зони активного впливу, або, точніше, — зони відповідальності, — пояснив батько Петро Артемович. — Моя зона відповідальності — ферми, синова — тракторна бригада та автотранспортний парк. І — ніяких проблем. Так само, як і з очільництвом. Йдуть роки, ситуація змінюється, дається взнаки прожитий період. Іван став головою СФГ, а я залишився засновником.
Співпраця, що триває десятиліттями
Спілкуючись нинішнього року з директором Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей» Оленою Сасько під час підготовки матеріалу про цей заклад, я поцікавився, де здобувачі освіти проходять виробничу практику. Бо знав, що нині це питання для деяких ліцеїстів подекуди стає проблемою.
— Серед тих агропідприємств, які регулярно, з року в рік, беруть наших здобувачів освіти на практику влітку, насамперед, слід відзначити СФГ «Яблуневий цвіт» у с.Філіція, СФГ «Вершина» в селищі Буки, СФГ «Петровіт» у с.Попівка, фермерське господарство Пащенка в с.Кислин, — відповіла Олена Миколаївна. — І ця співпраця стала традиційною, триває десятки років, ще з колгоспних часів.
Отже, як сказала пані Сасько, «Петровіт» належить до тих небагатьох чинних господарств, які не цураються допомогти ліцею, продовжують щоліта мати в себе ліцеїстів на практиці.
— А це святе — помогти і юним, і закладу, який, як ви писали в «Черкаському краї», став справжньою кузнею хліборобських кадрів, — підтвердив Іван Драпогуз. — Ось і цього літа у нас проходили практику на спеціальність тракториста юний односельчанин Денис Письменчук, а кухаряпекаря — Софія Кулага, Владислав Якуба та Станіслав Рашидов. А ще були й жителі сусідніх сіл. Так, серед майбутніх трактористів практикувалися Максим Колісник та Олександр Казанцев із Крачківки, Денис Танасійчук із Кривця. Серед майбутніх кухарів (пекарів) — Вікторія Бевз, Ірина Парипса та Руслана Бевз із Крачківки, Даша Білик із Березівки та Вікторія Дем’яненко з Кривця. Як бачите, ми не ділили практикантів на «своїх» та «чужих», нам вони — не чужі, бо це — селянські діти, які обрали для себе прості, та необхідні суспільству, професії. Хай не кожен із них стане тим, на кого вчиться, але ж не всі можуть бути програмістами, менеджерами, юристами, банкірами чи блогерами. Я впевнений, що знання, здобуті в ліцеї та закріплені на практиці в нашому СФГ, багатьом знадобляться в майбутньому, принесуть їм чесно зароблену простою працею зарплату.
Цілеспрямованість, помножена на відповідальність
У процесі підготовки цього матеріалу я поцікавився думкою про нинішнього голову «Петровіту» Івана Драпогуза у його колеги з села Філіція Анатолія Бугая. Чому саме в нього? А тому, що очолюване Анатолієм Михайловичем СФГ «Яблуневий цвіт» сусідить із «Петровітом», їхні поля межа в межу сходяться. Тож і знаються молоді люди добре, контактують і спілкуються час від часу.
— Іван Петрович, на перший погляд, декому може здаватися небагатослівним, але він прагне вислухати тебе, тому уважність у нього — завжди присутня, — говорить Анатолій Бугай. — Як і цілеспрямованість, доброзичливість, толерантність. У нас — нормальні, я б сказав, — хороші сусідські контакти. Бути фермером зараз — непросто й нелегко. Але Іван Драпогуз своєю працею та працею всіх трудівників «Петровіту» робить внесок на благо продовольчої безпеки держави.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора.
Маньківщина
