Ми з ним давні знайомі, тож я не раз бував на пасіці агропідприємства, де він працював десяток років. Оточували пасічний точок величезні дерева, тож я щоразу, споглядаючи їхній богатирський зріст, неодмінно запитував господаря:
— Це ж яка незручність знімати рій, коли він сяде на такій висоті?
На що завжди одержував однакову відповідь Дмитра Манька:
— Ніяких незручностей дерева не завдають, бо вони самі собою ростуть, а бджоли — літають і під верховіття не чіпляються.
Я недовірливо дивився на Дмитра Петровича, а він, вловивши в моєму погляді цю недовіру й здивування, додавав:
— У мене обходиться без роїння, я прагну так бджолосім’ї доглядати, щоб не вилітали рої. Бо вилетів рій — і сім’я поділилася навпіл. Заодне рій забирає з вулика й половину меду. Отож, якщо могутня сім’я увійде в ройовий стан та випустить два рої, вважайте, що в цьому вулику залишиться сущий мізер бджіл, катма й меду буде.
За таким принципом та за такою власною технологією Дмитро Манько працює і зараз. Ретельно слідкує, щоб на пасіці не було слабких сімей і підсилює їх за рахунок розплоду, який відбирає з дуже сильних родин. А коли в силу тих чи інших природних причин на пасіці все-таки лишається якась дещиця дуже могутніх бджолосімей, робить від них відводки. Зрозуміло, що технологія такого догляду вимагає від пасічника, щоб він дбав і про силу сімей, і вчасно свіжою вощиною рамки навощував, і гніздо своєчасно розширяв. Тобто, щоб родина працьовитих комах почувалася у вуликові не те що зручно, а комфортно, щоб не було їй ні надто просторо, ні тим більше не вадила тіснота. Ну, а що стосується вчасної викачки меду, то тут уже сам Бог велів часу не гаяти й солодку та запашну зайвину з вулика швидко, а головне — своєчасно — забрати.
Кілька років тому агропідприємство вирішило продати свою пасіку. Ясна річ, що першим покупцем був той, хто її доглядав — Дмитро Манько. Щоправда, довелося Дмитру Петровичу дещо, як мовиться, затягти пояси та й у борги трохи залізти, але пасіку викупив. Отак на ній і порядкує тепер.
Пасічництво не чуже родині Маньків: і дружина Юлія Миколаївна допомагає, й діти не цуралися підсобити батькові. Зараз син Іван самостійно господарює на пасіці, яка не поступається батьковій і налічує сотню родин. Дочка Світлана в Чернігові працює педагогом, але літом приїжджає в рідну Велику Севастянівку, щоб помогти татові. Живе вона в місті над Десною в багатоквартирному будинку, але Дмитро Петрович упевнений, що коли б це була садиба й біля неї — дворик, то стояли б там у Світлани пара-друга вуликів.
А поки що Дмитро Петрович у ці дні закінчує качати мед. За дві викачки має цього літа по три з половиною десятки кілограмів дозрілого корисного продукту з сім’ї. Та й більше двох із половиною десятків відводків зробив. Тож роїв не було й цього року жодного.
Василь МАРЧЕНКО,
с.Велика Севастянівка на Христинівщині
