У різдвяні та новорічні свята, якого б віку ми не були, нас торкається відчуття казки й повертає у світ дитинства. А чи знаєте ви, що спочатку казки призначалися не для дітей, а для дорослих? Про це, а також про те, як кожного веде по життю улюблена казка, спілкуємося з Наталею Ярмоленко, професоркою кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, докторкою філологічних наук.
Перші казки були про звірів
— Найдавніші наші казки — про тварин: «Колобок», «Курочка Ряба», «Рукавичка», «Цап та баран», — розповідає Наталя Миколаївна. — Вони виникали в період мисливства й збиральництва, тому переважно оповідають про примітивні проблеми виживання: як наїстися, як перезимувати, як знайти помешкання, тобто про так звані вітальні цінності. Тут герої — тварини: у прадавніх казках — дикі звірі, потім — свійські, а то й опудала тварин («Солом’яний бичок» — він керує звірами). Людські якості переносяться на тварин, а начебто прості сюжети вчать сучасного маленького слухача розуміти складні почуття й ситуації.
Проте до дітей казка потрапила, коли цей жанр втратив магічну та обрядову функцію, зазначає Наталя Ярмоленко. Первісні люди, святобливо ставлячись до явищ і творінь природи, обирали звірів своїми тотемами, прагнули перебрати їхні сильні якості, задобрити їх або ж через замовляння-казку приспати свідомість жертви перед полюванням. Навіть ритм казки діє магічно.
Значно пізнішу епоху — рільництва — відображають чарівні казки. Вони також народилися у дохристиянські часи, коли чаклунство, магія, поклоніння силам природи були звичаєвими. В чарівних казках уже діють люди, хоч є ще елементи мисливських казок. Герої тут — добротворці, які визволяються чи рятують знедолених від злотворців (Баба Яга, Змій). Їм стають у пригоді чарівні предмети (чоботи-скороходи, килим-самоліт, клубок ниток), здатність до неймовірних перетворень (дівчини на качку, хлопця на коня, деревинки на хлопчика Телесика), допомагають надприродні помічники (Вернигора, Вітер, Місяць).
— У казках цього різновиду герой подорожує на край світу, в потойбіччя чи тридев’яте царство, — окреслює характерне пані Наталя. — Стикається з труднощами, підступом, злими силами: долає змія чи змію (як Котигорошко та Івасик-Телесик), нечисту силу («Про клад»), злу мачуху («Дідова дочка та бабина дочка»). Гідно пройшовши випробування, набирається життєвого досвіду, розуму, стає витривалим. Поборює навіть власну лінь («Ох»). Чарівні казки завжди закінчуються перемогою добротворців та одруженням. А про будні сімейного життя казка змовчує…
Головні етапи життя людини — народження, одруження й смерть. Чарівні казки — про один із них, зазначає Наталя Ярмоленко:
— Вони готували юну людину до шлюбу. Сюжет казки будується на передшлюбному ініціальному обряді: символічному вмиранні героя казки в образі хлопчика й народженні в образі чоловіка, який готовий одружитися та взяти на себе відповідальність за сім’ю. Часом казка відображає процес перетворення у прямому сенсі: хлопця-наймита Ох спалив, а потім оживив, і той «став такий гарний, що нема кращого».
Отже, чарівні казки налаштовують дитину, що в житті чекає багато випробувань, і досягти успіху можна, лише коли докладаєш ну героїчних зусиль. А щоб полегшити соціалізацію, залучення в нову, «дорослу» діяльність, казки з дитинства закладають у підсвідомість патерни поведінки — шаблони реакцій, думок, дій.
Найпізніша за походженням — соціально-побутова казка. Вона вирізняється більшою реалістичністю та відсутністю надприродних сил. «Мудра дівчина», «Правда і кривда», «Язиката Хвеська» — це казки про соціальну ініціацію, перехід із одного статусного стану в інший. Відображають побут, звичаї, соціальні відносини, з фокусом на повсякденних речах, одязі, їжі. Часом казки цього різновиду показують життя через комічні ситуації, гумор, небилиці.
Яка ваша улюблена казка?
— Психологи вбачають у казці вираження наших підсвідомих тривог і бажань, — продовжує фольклористка Наталя Ярмоленко, — тому на практичних заняттях зі студентами намагаємося використовувати й елементи фольктерапії, зважаючи на травматичний період війни. Цього року першокурсники впродовж пари розповідали на аудиторію казки. Кожен обрав свою улюблену чи ту, яка тривожила, й переповів її по пам’яті під власний диктофонний запис. Я дала завдання удома порівняти диктофонну версію з друкованим варіантом казки й підкреслити різницю в мовленні та відмінності в сюжеті. Використовуючи методику Ханса Дікмана та юнгіанського аналізу казок, опрацювала роботи. Цікаво було дізнатися, як проходить ініціація першокурсників і на основі обраних казок створити груповий «портрет» студентів.
Якщо раніше, років дванадцять тому, під час такого ж запису казок майже всі студенти начитували й оповідали чарівні казки — їх цікавила передшлюбна вікова ініціація, перехід у доросле життя, то цього разу, в умовах війни, з сімнадцяти робіт одинадцять казок — про тварин. Тобто — про базові первинні цінності, що включають безпеку, здоров’я, добробут. Це — казки про те, як елементарно вижити — здобути їжу, перезимувати, зберегти життя, не бути ошуканим, перехитрити сильнішого.
Промовисті й сюжети, які обирали першокурсники, й із якими героями себе співставляли. Наталя Ярмоленко наводить приклади: як Заєць обдурив Вовка — ворога, сильнішого за себе, — студент себе може уявляти зайцем, а вовк — це може бути одногрупник, викладач, несприятливі обставини. «Як Вовк і Заєць покумалися» — можливо, оповідача хвилює проблема, як обирати приятелів і не дружити з тими, хто може тебе «з’їсти», адже у першокурсників якраз період, коли вони обирають друзів у новому середовищі (у «лісі»). Або «Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат»: це казочка про науку жіночих хитрощів, мистецтво маніпуляції. «Пес і Вовк» — про те, як знайти вихід зі скрутної ситуації, коли з тобою вчинили несправедливо, ще й заручитися підтримкою сильнішого. Як навчитися спілкуватися з тим, кого ти спочатку боїшся, й дякувати за підтримку. Казка «Лисичка і Журавель» не лише про різновид хитрощів: як можна так давати, щоб не можна було взяти, а про глибшу мудрість: що посієш, те й пожнеш, або як ти ставишся до друзів, так і вони до тебе. В облюбованій студенткою казці «Як заєць розуму набирався» тітка давала зайцеві складні завдання, обіцяючи за це розум. А коли той виконав усі, спитала: нащо тобі даваний розум? У тебе вже є свій. Здобути освіту — і є те тітчине складне завдання.
Проявляються емоції та приховані мотиви і в інтерпретаціях студентами казок — у так званих обмовках. На думку одного з оповідачів, курочка Ряба одразу знесла дідові й бабі золоте яєчко. Але ж у народній казці — просте, а золоте тільки пообіцяла, й то — розчулена, коли їх утішала. Тут може проявитися установка молодої людини з підсвідомості: «мені все в житті й так облаштують, організують одразу золоте яєчко, не варто й паритись».
В оригіналі іншої казки — у бідній сім’ї, щоб роздобути харчів, мудра жінка загадала чоловікові змайструвати з соломи бичка, й стали вони робити на ньому «бізнес». Як результат, зажили в достатках, «а бичок, як не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й розтанув». Студентка ж, переказуючи, олюднює бичка: «а солом’яний бичок так і залишився з ними жити». В іншої першокурсниці Сірко, якого хазяїн вигнав у ліс, «старенький, хворобливий, але дуже любив хазяїв». У той час як в оригіналі пес — просто хворий і старий. Тут проглядає і любов до тварин, і співчуття, і вдячність.
Оповідачі можуть ідентифікувати себе з героями казок, тоді в казці про Лисичку-сестричку й Вовка-панібрата вчуваються моменти з дівочого життя: «Біжить лисичка, і побачила хлопців». Так студенти розказують казки, а казки розказують про студентів.
Якщо дитина часто просить почитати страшні казки, це підказує батькам, що треба шукати причину її страхів, зазначає Наталія Ярмоленко. Яскравий приклад — коли в обмовці замість застреленого зайця, якого чоловік Язикатої Хвеськи купив на базарі, — «розстріляний заєць». Це — страх із підсвідомості, причина якого — реалії війни.
А яка ваша улюблена казка? Про Котигорошка, життя якого — в руках булава, і — вперед, важка боротьба? Чи про пана Коцького, який нівроку влаштувався на добрих харчах у Лисички?
Колобок — не про хлібобулочний виріб
Фольклор, на відміну від художньої літератури, прагматичний: у ньому немає жодного жанру, який просто про естетику, зауважує пані Наталя. Як із дитячою пісенькою «Іди, іди дощику»: це була частина аграрної магії.
— Мабуть же, й «Колобок» — це не про перепічку? — цікавлюсь у співрозмовниці. — Популярне трактування, що це — казка про циклічний ритм світу, зашифрований волхвами. Колобок — це, можливо, Місяць, який керує багатьма процесами на Землі, й це його фази — алегоричні образи Зайця (молодик), Вовка, Ведмедя (повня). Лисиця ж зманює колобка енергією слова й він зникає (але місяць відродиться в новому циклі). А Курочка Ряба, є тлумачення, — про невміння подружньої пари цінувати те просте щастя, яке їм дається на початку сімейного шляху. Вони його безжально «б’ють», поки по волі випадку яйце саме розбивається. Дід і баба плачуть, а от чи буде «золоте яєчко» — другий, мудріший шлюб…
— Кожна казка дає узагальнену форму, яку можна наповнювати різним змістом, зазначає пані професорка. — Скажімо, Курочка Ряба, вважають більшість фольклористів, — про світобудову. Яйце символізує зародок світу. З необережності світ руйнується, але може відновитися ще в кращому вигляді. Сюжет про ріпку професор Віктор Давидюк потрактовував як оповідь про рибку, яку дід посадив у саджавку (копанку), а вона там вродилася на диво.
— Чому в казках фігурує дурень (два брати розумні, а третій — дурень), і в фіналі він ще й у виграші?
— Самі знання та слідування стандартному мисленню натовпу може бути більш програшне, ніж інтуїція.
— Чим особливі українські казки?
— Відома фольклористка, казкознавиця, професорка Олеся Наумовська підмітила, що нашим казкам властивий кордоцентризм (коли рішення та вчинки диктує серце): герой здобуває своє щастя тільки в боротьбі за щастя скривджених. Уміє прощати навіть братів чи побратимів-зрадників. У наших казках жінка — завжди сильна й має більшу вагу в суспільстві, ніж у казках інших європейських народів (це підтверджено також економічно: у нас було майнове право материзни). Це в наших казках дівчина втішає героя, якому дали непосильне завдання: не плач, ляж, поспи, я все за тебе зроблю.
Лариса СОКОЛОВСЬКА
