У мові є така парна конструкція, як «з одного боку — з другого боку», вона закріпилася в мовленні як цілісне поняття. Але буває, що коли зіставляються чітко два факти, два предмети, явища, тісно пов’язані один з одним, натомість чуємо «з одного боку — з іншого боку». Мовцеві здається, що так культурніше. Бо він боїться слова «другий», адже воно схоже на російське «другой». Тому уникає його й там, де не треба. Наприклад, у людини дві руки. Та замість «В одній руці у неї книжка, в другій — сумка» мовець каже: «В одній руці у неї книжка, в іншій — сумка». Наче у неї не дві руки, а є ще чималий вибір рук, як у Шиви… Або замість «одне око й друге око», «один берег і другий берег» чуємо «одне й інше око», «один та інший берег».
Це так само, як сказати: «За обідом подали перше, інше і третє». «Онук закінчив перший клас і перейшов у інший».
А коли ж доречно казати «інший»? «Цей смартфон годиться, інший мені не підходить», «Сьогодні вітер з іншого боку», «Він з іншого тіста зліплений», «Інший би змирився, а він — ні». Інший — який відрізняється від названого, перебуває не в цьому місці, не в цих обставинах, не такий, як раніше, інакший, протилежний зазначеному, один із багатьох.
