У мистецькій історії Шевченкового краю чільне місце посів уродженець Золотоніщини Василь Іванович Дрючило. З народних глибин він піднявся до творчого Олімпу, й за свій вагомий внесок у розвиток національного живопису пошанований почесним званням «Заслужений майстер народної творчості України». Днями В.Дрючилу виповнилося б 90 літ.
Майбутній майстер пензля з’явився на світ 12 січня 1935 року в селі Щербинівка (Золотоніщина). Зростав у простій селянській родині й змалку був привчений до праці. Початок його життя був затьмарений непростими випробуваннями Другої світової, що стали причиною особистої трагедії. У 7-річному віці Василько став інвалідом: у результаті вибуху снаряда на околицях села він втратив ліву руку та пошкодив зір.
Середню освіту здобув у Золотоніській школі №5. До райцентру добирався пішки понад 10 км. Навчався досить добре, не знав собі рівних серед учнів із малювання та креслення, оформляв шкільні стіннівки. Образотворенням захопився з дитинства, а його малярський хист, очевидно, передався від прадіда — знаного в краї майстра іконопису. Після закінчення школи працював у місцевому колгоспі. Далі вступив на заочне відділення Університету народної творчості, що дало йому змогу здобути ґрунтовну художню освіту.
Переважно це — пейзажі, краєвиди, тематичні полотна, зокрема: «Сіножать», «На луках», «Літній вечір», «Ранок над Тясмином», «Гроза наближається», «Осінні барви», «Дуб Т.Шевченка в Будищах», «Місце садиби Максимовичів», «Т.Шевченко в Прохорівці», «Вид на Красногірський монастир», «Бакаївська далечінь», «Кропивнянський полк вирушає на бій» та інші.
Перша персональна виставка робіт художника відбулася в Черкасах у 1957 році. Він став учасником багатьох обласних та всеукраїнських вернісажів, а також лауреатом і дипломантом трьох всесоюзних фестивалів народної творчості (1985, 1987, 1989 рр.). У 1996-му мистець представляв свої творіння на міжнародній виставці українських художників у м.Торонто (Канада). Його картини зберігаються в Шевченківському національному заповіднику (м.Канів), а також у Золотоніському, Гельмязівському, Благодатнівському краєзнавчих музеях.
Високу оцінку малярській творчості нашого земляка дав народний художник України Данило Нарбут. Він, зокрема, зазначав: «Любити Україну — то велике щастя. Дай, Боже, пану Василеві продовжувати це щастя до кінця свого життя… Дивіться і радійте!»
Разом із дружиною наш знаний земляк виростив трьох синів, один із них — Анатолій — пішов стопами батька, став відомим художником, учасником міжнародних виставок.
Земне життя майстра пензля завершилося у січні 2008 р., доля відмірила йому 63 роки.
Григорій ГОЛИШ, директор наукової бібліотеки ім.М.Максимовича ЧНУ ім.Б.Хмельницького
Читайте також: Шлях кіборга: до Дня Збройних Сил України
