Серед харчових наборів, які Іваньківська сотня українського козацтва доставляє на фронт, ці оригінальні пакети й гарненькі слоїки траплялися мені на очі щоразу. На них були промовисті написи маркером: «Від «Зеленогайських бджілок» чи «Від команди Ніни Вощан із Зеленого Гаю». А оскільки це спостерігав ще з 2022 року, то в мене виник непідробний інтерес: що ж це за бджілки та команда з Зеленого Гаю?
Свого часу на Маньківщині минули кілька років мого непростого журналістського життя. Відтоді час від часу бував у сусідніх населених пунктах, однак у Зелений Гай завітати не вдавалося. Аж ось, нарешті, я в цьому мальовничому невеличкому селі з такою поетичною назвою. Тут побачив волонтерів-«бджілок», познайомився з Ніною Вощан. І побачене, й почуте мене здивувало, але, водночас, заякорило на думці: які ж ми, українці, потужні, коли дружні!
Вони відразу включились у свою волонтерську працю, як мовиться, «на повну потужність» із перших днів повномасштабного вторгнення росії. Ніна Олексіївна волонтерила з маньківськими однодумцями й до цього, навіть тричі їздила на фронт. Тому, коли агресор
24 лютого масштабно рушив в Україну, для Ніни Вощан двох думок не було. Лише одне реалістичне міркування: треба подвоїти, потроїти чи й взагалі збільшити в кілька разів допомогу нашим захисникам. Вибірково скликати й довго очікувати на помічників не було потреби: Зелений Гай — сільце зовсім невеличке, тож кожен знає, хто чим займається і, як мовиться, яким духом дише. Поруч із подружжям Вощанів — Павлом Юхимовичем та Ніною Олексіївною — до роботи стали Людмила Вікторівна Гордієнко, Любов Леонідівна Пасічник, Ірина Василівна Колісніченко, Людмила Володимирівна Драченко. До активу групи невдовзі приєдналися переселенка Юлія Володимирівна Туманська та односельчанка Валентина Миколаївна Савчук.
Нині вже важко дослідити, хто назвав працьовитих, невтомних і наполегливих жіночок «бджілками», але це ймення відразу до них міцно приклеїлось. Бо вони дійсно своєю повсякденною працею уподібнюються невтомним божим комахам, і слово «бджілки» їм дуже пасує. А вже згодом вони самі приєднали прикметник «зеленогайські», що само собою було доречним із огляду на місцеву географію. Отак виникла волонтерська група «Команда «Зеленогайські бджілки» Ніни Вощан».
У родині Вощанів був власний автоклав, який вони постійно використовували для виготовлення тих продуктів на фронт, для яких неодмінним процесом є автоклавування. Та коли в 2022 році об’єм роботи зріс, Вощани зрозуміли, що одного автоклава замало. Почали шукати такі агрегати. І незабаром другий автоклав їм передав маньківчанин Станіслав Кондратюк. Услід за ним — односельчанка Вощанів Меланія Пилипівна Волосожар. Четвертий надибали в Іваньках.
— Але практика показала, що навіть чотирьох автоклавів для переробки однієї туші тварини влітку — замало, — розповідає Павло Юхимович. — Тому покрутились-покрутились, і самі виготовили ще один. Це вже — п’ятий. Вони в нас різної величини та об’єму, однак невибагливі в експлуатації, забезпечують якісне консервування як тушкованок, так і кашів, кулінарних сумішей, банушів та багато всього іншого.
Отак у глибині двору Вощанів уже третій сезон чорніють п’ять автоклавів. Нагріваються вони полум’ям від дров. Тому не дивно, що й біля воріт, і в дворі час від часу пахне свіжою тирсою. Паливо, безоплатно надане Маньківським лісництвом, невдовзі зникає в полум’ї під автоклавами. Й не лише під ними: для перероблення м’ясопродуктів у Вощанів є ще дві газові плити в літній кухні та дві твердопаливні — надворі.
Бо вона — не лише якісна, а й різноманітна. Це — не лише традиційні «тушонки», а й пакети заморозки, сухі пакети, вакуумні упаковки. У них: квасоля, каші, котлети, відбивні, сніданки, сало печене та копчене, паштети й уже згадуваний банош. Кілька технологій «Зеленогайські бджілки» застосовують водночас, щоб ніщо не зіпсувалося, не змарнувалося.
— Тож і не дивно, що за ці три роки продукція із Зеленого Гаю стала широко відомою та пізнаваною на фронтах, — говорить крайовий отаман українського козацтва Черкащини Юрій Возовітов. — Вони, оці жінки з Зеленого Гаю, — справді схожі на бджіл своєю невтомністю й наполегливістю. За виготовлені їхніми вмілими руками смачні страви вдячні воїни на Донбасі, на Півдні України, на Харківщині, на Курщині — скрізь, куди ми привозили цю смакоту.
Цікавлюся: скільки ж переробила тварин (принаймні, хоч приблизно) команда «Зеленогайських бджілок» за цей час?
— Чотири десятки голів нам люди надали безоплатно, стільки ж м’яса передала одна особа, яка не хоче називати свого імені, — розповіла Ніна Вощан. — Велику допомогу надає Іван Кравченко, керівник виробничого підрозділу агропідприємства в Кищенцях. Коли б ми не звернулись, Іван Кравченко не відмовить, допоможе. Багато жителів не прагнуть, щоб про їхню підтримку говорили. Мовляв, ми допомагаємо не задля слави, а щоб наші захисники добре почувалися. Тим більше, що маньківчан вистачає в різних бригадах і батальйонах на всіх фронтах.
Цікава деталь: за ці три роки передане свинопоголів’я кололи три різних колії. Спочатку — Носов, потім — Омельченко, далі — Яковенко. Омельченко нині воює на фронті. Яковенко перед цим був у ЗСУ. В усіх трьох, між іншим, ім’я — Юрій. Дай Боже їм, і всім «Зеленогайським бджілкам», міцного здоров’я та невтомності в їхній нелегкій праці.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. с.Зелений Гай на Маньківщині
Читайте також: Волонтери побували у підрозділі, що б’є ворога на Курщині
