Під час розкопок 1936 року неподалік десятинної церкви у Києві було досліджено «поховання №112»: у дерев’яному зрубі схоронено дружинника з рабинею та конем. Крім скелетів, знайдено срібні дирхеми, скроневі кільця, фібулу з довгою голкою, обручку, бронзовий ключ. На думку археолога Теодосія мовчанівського, це поховання надало «важливі матеріали для вивчення конкретних умов і форм появи суспільства в Подніпров’ї та висвітлює роль і місце скандинавських елементів у суспільних відносинах того часу».
Цей висновок вороже сприйняла офіційна наука. Совєцький археолог Михайло Каргер затаврував українського археолога з Черкащини як «продовжувача буржуазних теорій норманістів-іноземців».
Як зазначає Олег Пустовгар, співробітник Другого міжрегіонального територіального відділу управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах та підвідомчих установ Українського інституту національної пам’яті, фаховий підхід до вивчення матеріалів, наукове розуміння історичного процесу розвитку, об’єктивна оцінка знайдених артефактів, — усе це в діяльності Теодосія Мовчанівського не збігалося з ворожими завданнями російсько-більшовицького кремлівського режиму.
Сучасна археологічна наука підтвердила висновки Мовчанівського щодо скандинавського походження «поховання №112». Але досліднику його чесна наукова позиція коштувала життя.
Майбутній знаний археолог народився 9 травня 1899 року в селі Берестівець Уманського повіту в родині священника. Навчався в Уманському духовному училищі, у Київській та Одеській семінаріях. Проте духовного сану не прийняв, а присвятив себе громадській і просвітницькій роботі. З 1919 року очолив школу в Берестівці, де організував курси самоосвіти та осередок «Просвіти», створив музей при клубі, а в 1921 — ще один у Краснопілці.
Під впливом знайомства з Петром Курінним, на той час директором Уманської хлоп’ячої гімназії та Уманського краєзнавчого музею, захопився дослідженням місцевих археологічних пам’яток. Завдяки зусиллям Теодосія Мовчанівського в 1924 році було створено сільський музей і при Верхняцькому клубі.
У 1925 році переїхав до Бердичева, де очолив Бердичівський історичний музей. Підготував ґрунтовну наукову довідку про історико-культурну цінність будівель кармелітського монастиря — і завдяки Мовчанівському територію монастиря оголосили заповідником.
У 1926-1927 роках брав участь в експедиції під керівництвом Петра Курінного, на той час уже директора Всеукраїнського музейного містечка та Лаврського заповідника в Києві. Це були археологічні дослідження Райковецького кургану й могильника на річці Гнилоп’ять, що поблизу села Райки нині Бердичівського району. Райковецьке городище відоме залишками давньоруського міста-фортеці XI-XII століть.
У 1933 році пана Теодосія запросили на роботу в Інститут історії матеріальної культури науковим співробітником.
У 1934-1937 роках Київська експедиція, яку очолював Мовчанівський, проводила широкомасштабні археологічні дослідження українських середньовічних (давньоруських) міст Вишгорода й Києва. У Вишгороді виявили залишки цілої системи жител та господарських будівель, розташованих двома смугами вздовж східного краю городища, — частини однієї з вулиць давнього міста, та залізообробний виробничий комплекс — так званий квартал металургів Х-ХІ ст. Унікальний речовий матеріал із розкопок зберігається нині в археологічних фондах Національного музею історії України (близько 5 тисяч одиниць). Серед іншого, він вміщує скарб жіночих прикрас ХІІ-ХІІІ ст., великий дзвін ХІІ-ХIII століття і багато речей із садиби Десятинної церкви та Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві.
17 лютого 1938 року вченого заарештували за звинуваченням у причетності до української терористичної націоналістичної організації та за «шкідливу діяльність в області науки». Звинуватили, зокрема, у «відкиданні марксистських методів радянської науки та посиланнях у статтях на махрових буржуазних націоналістів — Антоновича, Грушевського, Данилевича, Макаренка та інших», у тому, що він «підтримував тезу про розгром частини південних давньоруських городищ військами Данила Галицького в ХІІІ ст.». Звинувачення стосувалося також «пропагування норманізму», — наголошувала на одній із виставок нашого земляка-археолога у Національному музеї історії України його співробітниця Марина Стрельник.
«Трійка» при Київському обласному управлінні НКВС 8 травня 1938 року засудила Теодосія Мовчанівського до розстрілу. Тільки з розкриттям документів у архіві СБУ стало відоме місце поховання науковця з Черкащини: з осені 1936 року Биківнянський ліс на північно-східній околиці Києва став «спецзоною для потреб НКВС». Лише через десятиріччя замовчування, 12 травня 1971 року, Теодосій Мовчанівський був посмертно реабілітований.
«Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму» — таку назву має нова книга УІНП. «Тривалий час українська археологія перебувала в умовах жорсткої цензури з боку політичних режимів держав, до складу яких входили українські землі. Тому як галузь, що впливала на національний наратив та усвідомлення власної ідентичності, мала бути не лише підконтрольною, а й відповідати певній ідеології», — йдеться на офіційному сайті УІНП.
До книги ввійшла й оповідь про уродженця Уманщини Теодосія Мовчанівського
