Доволі часто мені, як журналісту та волонтеру, доводиться бувати на фронті з різними добровольчими групами. Різні ділянки фронту, різні військові підрозділи, різні бувають і ситуації. Та в цієї волонтерської поїздки на фронтову Сумщину є три моменти, які суттєво відрізняють її від інших. Про них, власне, й піде ця розповідь.
Житель Жашкова Юрій Базило в червні 2022 року потрапив на фронт у досить поважному віці. Тому й не дивно, що бійці військового підрозділу ЗСУ, разом із якими довелося йому провести бойові будні в шахтарському краю, називали Юрія Вікторовича з повагою й шаною «Батя». Там, на фронтовому Донбасі, довелося бути свідком кількох зустрічей очільника жашківської ГО «Охматівська Січ» Василя Поліщука зі своїм товаришем і земляком бійцем Юрієм Базилом.
Та ось фронтовику виповнилося 60 років, і 20 квітня Юрій Вікторович повернувся до родини в Жашків, де з дружиною Лесею й куштував пасочку та великодні смаколики. Пройшло два місяці, він час від часу спілкувався мобільником із побратимами, ті й самі телефонували до «Баті». У ході цих перемовин і визріла в Базила думка: треба поїхати до бойових побратимів, чимось і підтримати їх, і порадувати добрениками. Цей намір у вже колишнього воїна міцнів із кожним днем, доки почав реалізовуватися.
Він звернувся до очільника ГО «Охматівська Січ», і Василь Васильович підтримав ідею Базила. Й не лише підтримав, а допоміг із деякою гуманітаркою. Зокрема з тим, щоб завезти фронтовикам знаменитий жашківський енергетик та мінеральну воду місцевого підприємства «Нові продукти України» (на фронті, між іншим, енергетик добре відомий і має популярність). Заодне Василь Поліщук підказав, як розв’язати проблему транспорту: звернутися до активіста козацтва, фермера Сергія Бурлаки з сусідньої Ставищанської тергромади. Той погодився на цю поїздку на Сумщину. Дизпальним допоміг Петро Сюч.
Доєднався гуманітарним додатком і гетьман Українського козацтва Віталій Чепелуха з Черкас. Він підключив помічників, і на день виїзду вдосталь наварили вареників, зібрали дарунки від черкаських шкіл, добреники від волонтерів-активістів. Коли ми виїжджали з Черкас, зателефонував волонтер Володимир Левченко й терміново привіз кілька маскувальних сіток та солодощі для фронтовиків. (Між іншим: свого часу ми з ним часто перетиналися на фронтовому Донбасі в Золотому, Зайцевому, на Світлодарській Дузі). Володимир добре знає потреби воїнів, передав сітки необхідних розмірів для маскування бойової техніки.
Юрій Базило подбав про несподіваний предмет. Виявилося, що його побратим Олександр Винник просив «Батю» знайти гітару. Юрій знайшов цей музичний інструмент у жашківчанина Слави Гур’єва, який передав свою семиструнну на фронт. Скажу відверто: за десять років мого волонтерства, це був перший випадок, коли фронтовик попросив музичний інструмент. Слава Богу, попри завантаженість нашої автівки, він доїхав щасливо.
Син Сергія Бурлаки також перебуває на фронті, служить у сусідній Харківщині, де він їздить батьковою автівкою. Область ніби й сусідня, проте бійці тримають оборону на межі з Донбасом. Вадим знав про нашу поїздку, однак ми не планували зустрічі з ним, бо це — протилежні кінці. Але на фронті бувають несподіванки. І не лише прикрі, а й приємні. Бурлака-син дещо вточнив наш можливий маршрут, побажав спокійної поїздки.
…Наша автівка з’їхала з гомінкої сумської траси й стала за сотню мерів від неї на місцевій дорозі. Юрій Базило телефонував до хлопців, щоб уточнити, куди нам їхати далі, яким маршрутом, де нас зустрінуть. У цей час одна з автомашин, що їхала назустріч, раптово звернула на наше узбіччя й попрямувала просто до нас. Я побачив на ній знайому емблему, А ось Сергій Бурлака зачудовано спостеріг знайомі номери своєї автомашини. Його здивуванню не було меж. За мить із прибулої автівки вискочив Вадим Бурлака й попрямував до нас. Я ледве встиг сфотографувати цю раптову зустріч сина з батьком. На очах у Сергія Івановича бриніли сльози.
Виявилося, що Бурлаку-молодшого послали з Харківщини разом із кількома бійцями за деяким військовим начинням в один із підрозділів. Вони тільки туди — й мерщій назад. Вадим зметикував, що в дорозі ми десь можемо з ним перетнутися. Що й сталося, зрештою, з волі Божої. Коротка, на кілька хвилин, зустріч, і ми знову рушили. Кожен екіпаж — своїм маршрутом. Сергій Іванович ще довго не міг заспокоїтися від бентежного побачення з сином. Справді несподіваної зустрічі.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Сумщина
Читайте також: Волонтери побували у підрозділі, що б’є ворога на Курщині
