Господар: музика райського саду Миколи Половинки

Миколу Половинку знають у Єрках як доброго господаря. Багато років він працював головним бухгалтером на плодоконсервному заводі, після виходу на пенсію — в місцевому комунальному господарстві. Спілкувався з багатьма людьми, був, як кажуть, у круговерті подій. А в душі роками плекав сад: кожної вільної хвилини долучався до таїнства природи, дякував за щедрість, якою вона віддячувала за труд.

Тепер у Миколи Никифоровича теж багато друзів, та більше — віртуальних, із якими обмінюється живцями, посадковим матеріалом, секретами вирощування різних культур. Сам охоче ділиться надбаннями, висилаючи однодумцям безкоштовно те, що вони замовляють. Важко сказати, чому віддає перевагу аматор: саду чи городу. На моє запитання напівжартома відповів, що можна через дефіс — садівник-городник. Екскурсія садом-городом зайняла понад дві години. Біля кожного деревця співрозмовник зупинявся, бо для нього це — не просто саджанець чи плодоносна культура. А ціла історія про те, хто прислав живці, коли проведене щеплення, що є найкращою підщепою для майбутнього абрикоса чи персика.

Персикова мелодія

— Ви бачили персики вагою до 400, 700 грамів? — запитує «екскурсовод» і продовжує: — Ось він — красень Вайн Голд, виведений у Канаді. Плоди — великі, смак — неперевершений, врожайність — добра. Зважаючи на країну походження, стійкий до морозу. Поряд — Лаурол американської селекції. У моєму саду його плоди досягали 700 грамів, цінний ще й пізнім строком дозрівання.

Листя культури — чисте, блискуче, без «кучерів». Вчасно оброблені дерева почувають себе, мов на курорті. Господар розповів, що в умовах нашого клімату персики — менш вибагливі, ніж абрикоси, виростити їх легше.

На грядці малих абрикосиків, зростом у дві чверті, будуть прищеплені вивірені досвідом найкращі сорти. Як зазначив пан Микола, найкраще поціловані сонцем фрукти розвиваються на аличі.

Абрикосовий рай

— Сорт Цунамі — моя гордість, — продовжив мандрівку поміж дерев садівник. — Цей улюбленець багатьох садівників, виведений французькими селекціонерами, має хвилю переваг. Урожай жовто-оранжевих, із червоним засмагом, плодів збирають у червні. Дуже рясний, не боїться холодних зим, не хворіє. Гарна й крона дерева — округла, акуратна.

Наступний «експонат» наших оглядин — абрикос «Ветеран», так його йменував садівник.

— Сорт — ідеальний для нашого клімату. Я назвав його на честь Миколи Марковича Поліщука — голови ветеранської організації, котрий поділився живцями цього великоплідного (100 й більше грамів) абрикосу, — розповів Микола Никифорович.

— У соціальних мережах ви писали, що хто цього року виростить абрикоси, той зірве джекпот. Чи вдалося виграти двобій із природою? — запитала в співрозмовника.

— За роки праці в саду не раз переконувався в правоті свого батька, який теж захоплювався садівництвом. Він вважав, що можна полегшити наслідки природніх стихій, але у цій битві не можна вийти переможцем. Люди — не Боги. Зі сльозами на очах спостерігав, як на початку весняного буяння гинули від морозу тендітні квіти абрикосів, слив, черешень. Першу хвилю різкого похолодання абрикоси якось витримали, а ось другу, коли плоди вже оголилися від цвіту, на жаль, ні. Персики та сливи частково вистояли, але рясного врожаю не буде. Черешень теж дуже рідко, навіть не ставив «відлякувачі» птахів, які замовив у інтернеті.

Сливова співанка

Разом із добрим господарем раділа плодам, що уціліли цієї весни. Пошкодувала, що приїхала в сад зарано, щоб скуштувати диплоїдну сливу Блек Даймонд, яка за смаком перевершила б елітну цукерку. Зате тепер знаю, що диплоїдна має кращі якості двох сортів, триплоїдна — трьох.

— Диплоїдна означає, що виведена селекціонерами на генному рівні та є результатом схрещення аличі й сливи. Завдяки цьому має кращий зовнішній вигляд, смакові якості, більш урожайна, витривала до погодних аномалій. І цього року вистояла. Плоди за розміром набагато більші від звичайних слив, досягають ваги 100, навіть 150 грамів. Мають приємний аромат, підвищений вміст цукрів, тому на смак близькі до персиків і нектаринів.

Садовод додав, що диплоїдні рослини не є генетично модифікованими організмами. Це — природна варіація в генетичному складі одного виду. ГМО ж отримують шляхом додавання генів із одного організму до іншого.

Грушеве розмаїття

50 сортів груш уживаються на просторах одного саду. Як на мене, тільки назви запам’ятати непросто. Та не для Миколи Никифоровича. З любов’ю оповідає про нові сорти, яких близько 30. Кожен чимось особливий: смаком, витривалістю, лежкістю.

Виноградний мікс

Доглянутий виноградник займає чималу ділянку. Нинішнього літа він сумний, як і всі насадження, вражені морозом. Молоді листочки, нарешті, розправляють крила, але плодами не порадують.

— Коли на початку 1990-их я захопився вирощуванням винограду, то розвів 150 сортів цієї ліани, — поділився досвідом чоловік. — Спостерігав, випробовував, обмінювався живцями з пів світом. Кожний рік — не схожий на попередній, тож і рослини ведуть себе по-різному. То один виноград у пріоритеті, то інший. Зараз маю близько трьох десятків сортів, перевірених часом.

Липневий город

На городній ділянці все, як під лінійку. Культури висаджені рівненькими рядками, навіть картоплю садять під шнур. Гудуть бджоли в помідорах. Одні квітують, інші — вже достигають. Високорослі рослини попасинковані й підв’язані до сітки. Цвітуть баклажани, бринить росою капуста, на якій — жодного пошкодженого листочка, родять кабачки й огірочки.

Микола Половинка зазначив, що всю розсаду вирощували на столі в кімнаті, додатково освітлювали світлодіодними лампами. Сіяли в касети, пікірували в стаканчики. При першій погодній можливості висадили в ґрунт під накриття, й лише з настанням стійкого потепління рослини скупалися під дощем і відчули лагідний подих вітру. А корінці — ще й живильну вологу краплинного зрошування.

Дивлюся на грядки й потрапляю з липня у серпень. Завдяки невтомній праці Миколи Никифоровича та його дружини Ірини всі овочі мало не на місяць випереджають терміни розвитку.

Напевне, немає у світі одиниці виміру праці на землі. Бо вона забирає стільки часу та сили, скільки людина готова їй дати.

Тамара КОМАР, селище Калинопіль

Читайте також: Лавандовий рай Євдокії Кубухової. Переселенка з Алчевська виплекала його на Черкащині

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *