Відкриття відреставрованого старовинного будинку в селі Васютинці на Чорнобаївщині, який офіційно отримав статус садиби-музею, приурочили до головних свят Української державності — Дня Державного прапора та Дня Незалежності. Й це — закономірно: в такі дні ми особливо гостро відчуваємо важливість збереження української ідентичності, культурної спадщини, котра зміцнює суспільство перед зовнішніми викликами.
Село — серце й душа України
Тієї святкової неділі, 24 серпня, на центральній площі Васютинців відзначали яскравим дійством не лише День Незалежності України, а й День села — знакову подію для кожного його мешканця. З самого ранку до будинку культури поспішали місцеві жителі та гості. Атмосфера була піднесеною: звучав духовий оркестр, а над селом відчувався святковий настрій.
Свято розпочалося урочисто з виконання Державного Гімну України, хвилини мовчання в пам’ять про полеглих Героїв, привітання старости села Наталії Терещенко. Вона зазначила, що цей день є символом боротьби за свободу та самостійність, у який ми вшановуємо мужність і самопожертву наших захисників, які боронять Україну. Але, водночас, цей день — радісний, адже ми маємо свою державу, історію, майбутнє.
Почесний голова Асоціації «Незалежне об’єднання сільськогосподарських підприємств Чорнобаївського району», співзасновник корпорації «Дніпро» Петро Душейко у зверненні до учасників заходу підкреслив, що День Незалежності України — це не лише державне свято, а й час глибоких роздумів про те, яким тернистим шляхом пройшла Україна до цього дня і якою дорогою ціною заплачено за право жити у вільній країні. Українці, як нація, вистояли й здобули незалежність, яка сьогодні знову проходить важкі випробування через агресію зовнішнього ворога.
З особливою пошаною Петро Григорович згадав земляків, які віддали життя за незалежність, тих, хто нині перебуває у полоні, з вдячністю висловився про воїнів, які, не будучи професійними військовими, залишили мирну працю й стали на захист держави. Він закликав присутніх не залишатися байдужими до родин загиблих, завжди пам’ятати про необхідність їхньої підтримки.
— У цей святковий день ми маємо замислитися над тим, що потрібно, аби Україна була справді незалежною. Адже незалежність — це не тільки свято. Це — щоденна праця, спрямована на зміцнення нашої економіки. Бо сильна економіка — це сильна держава, — наголосив Петро Григорович.
Він подякував односельцям, які є справжніми патріотами свого села й працюють на розбудову держави. Адже, за його словами, сильна країна починається з кожного села, з конкретної праці кожного її жителя.
— Ми з вами повинні взяти на себе відповідальність, аби наше село Васютинці було знаним, розвивалося, процвітало, — підкреслив він.
Петро Душейко висловив вдячність тим, хто проявив ініціативу та долучився до реставрації старовинної садиби, що стала музеєм.
— Кожен має право на майбутнє лише тоді, коли пам’ятатиме минуле. Тепер ця хата стане справжньою окрасою села. Приємно, що люди приносили сюди старовинні речі, працювали добровільно, для душі, — зазначив він.
На знак пошани Петро Григорович подарував книги про славетного земляка Івана Піддубного та Васютинський дендропарк Ользі Негоді-Гуджій і Світлані Литвин, які доклали зусиль до розпису хати-музею.
Свято продовжилося концертною програмою: з імпровізованої сцени звучали патріотичні пісні у виконанні місцевих аматорів сцени. Вони створювали особливий настрій єдності, гордості та любові до рідного краю. А справжньою «родзинкою» стало відкриття відреставрованої хати, яка тепер стала садибою-музеєм.
Оновлена садиба зберігає історію
Ця хата має особливу історію. У 1957 році її перенесли з місця, що було затоплене водами Кременчуцького водосховища. Нове життя вона отримала завдяки своїй господарці Наталці Прокопівні Кузько, яка власними руками відбудувала її на новому місці, в степу у Васютинцях. Жінка прожила 69 років і її вже давно немає серед нас, але її любов до рідної оселі та спадку дала можливість зберегти частинку минулого для всієї громади.
У хаті оживає історія: старовинна піч, вишиті рушники, сільськогосподарські знаряддя, запах дерева й глини. Тут відчувається дух часу, традицій, праці наших предків. Недарма кажуть: незалежність держави починається з рідної хати, з маминої колискової, з живої української мови. Українська хата завжди була символом роду, оберегом і маленьким всесвітом, де народжувалися, росли, закохувалися й господарювали покоління. У ній жили не лише люди, а й пам’ять про їхні долі.
Більшість експонатів для музею зібрали жителі Васютинців та навколишніх сіл. Піч розписала Ольга Негода-Гуджій, а зовнішні стіни прикрасила Світлана Литвин. До реставрації долучилися працівники старостату, небайдужі жителі громади та будівельна бригада СТОВ «Дніпро».
Тепер у селі є особливе місце, де кожен може доторкнутися до минулого, відчути єдність поколінь і пишатися своїм українським корінням. Садиба-музей — це справжня скарбничка пам’яті, що передає молодшому поколінню часточку історії та виховує любов до рідного краю.
Святкову подію урочисто відкрили перерізанням стрічки на вході до садиби. Почесне право це зробити надали старості села Наталії Терещенко та благодійнику Петру Душейку. Завдяки фінансовій підтримці Петра Григоровича та його родини стало можливим відновлення садиби й проведення цієї події.
В атмосфері єдності поколінь
Учасників свята за давнім українським звичаєм тепло вітали господарі садиби — Петро Вергай та уродженка села Васютинці Галина Моляка. Гостей зустрічали запашним короваєм, від якого кожен отримав по шматочку на пригощання. Атмосфера щирої гостинності одразу створила відчуття домашнього тепла та єдності поколінь.
У дворі всі могли переглянути виставку художніх робіт місцевих майстринь — вишивки з бісеру, картини, ікони, ткані рушники та інші самобутні вироби. Також були представлені оригінальні атрибути сільського життя: віз, криниця з журавлем, а в хаті — старовинні рушники, глиняний посуд, піч та інші речі, що зберігають дух минулих століть. Через прочинене вікно лунала українська народна пісня у виконанні Тетяни Лелюх та Валентини Ковтун, додаючи ще більшої автентичності та особливого настрою.
Поки гості оглядали оновлену хату, подвір’я наповнювалося веселощами: лунав віночок українських пісень, які разом із самодіяльними артистами співали й інші причетні до дійства. Дехто не втримався — пішов у танок, і село ожило тією щирою радістю, яку можуть подарувати лише народна пісня та спільна душевність.
Згодом учасники долучилися до сільських частувань: пригощалися гарячою кашею, ароматною юшкою, а діти весело проводили час на ігровому майданчику. Це було справжнє єднання громади, коли й старші, й молодші відчували себе частиною однієї великої української родини. Атмосфера радості та гордості за свою країну ще довго панувала у Васютинцях.
Свято вдалося на славу. Інакше й бути не могло, адже воно було створене спільними зусиллями небайдужих людей, для яких рідне село — це не просто точка на карті, а серце й душа України.
