Скільки ви можете назвати письменників, які народилися, жили чи творили на Черкащині? Начитана людина назве тридцять чи сорок. А в новенькому тритомнику «Літературна енциклопедія Черкащини» — понад 4600 статей, із них 2455 — про конкретних письменників.
Таким порівнянням доктор філологічних наук Василь Пахаренко дав зрозуміти масштаб інформації, яка зібрана в цьому виданні.
Автор «Літературної енциклопедії Черкащини» — Володимир Поліщук, професор, літературознавець, очільник обласної спілки письменників. Минулого четверга в обласній науковій бібліотеці імені Т.Г.Шевченка він презентував громадськості свою вагому дослідницьку працю. Трудився над енциклопедією впродовж сорока років.
— Ще в середині 1980-их мені потрапила до рук книжечка Миколи Пшеничного про населені пункти області, в якій ідеться, де хто з відомих літераторів народився, — розповів Володимир Трохимович. — Із того пішов імпульс, я почав збирати матеріали для своєї ідеї — створити при педінституті музей літератури Черкащини. Листувався з багатьма письменниками та дотичними до наших теренів людьми. Одним із перших відгукнувся Олесь Гончар — підтримав мій задум про музей. Для університетського спецкурсу «Література рідного краю» я написав однойменний підручник. Але наполеонівських планів на енциклопедію ще не було. Тим часом упродовж двох десятиліть в одному з управлінь облдержадміністрації в кінці року мені віддавали два мішки підшивок газет Черкащини. Я їх забирав, переглядав і робив вирізки, які мені були цікаві. Дружина, дякувати їй, терпіла цей вал паперового засилля в квартирі. На 2010 рік утворилася величезна база про літературне життя Черкащини. Її можна було опрацювати та опублікувати. Коли я обмовився про це нашому землякові, письменникові Михайлу Слабошпицькому, він мій намір палко привітав і почав мене «клювати» мало не щомісяця: як там ідуть справи з укладанням літературної енциклопедії Черкащини. Він навіть в одній статті написав, що я — «людина з місією». Михайло Федотович, перед тим, як піти у засвіти, встиг побачити перший том. Тепер вийшов і другий, і третій. Місію, на яку він благословив, я виконав. Ці томи — ще й знак вдячної пам’яті краєзнавцям, на статтях яких я вчився. Це — золотонісець Михайло Пономаренко, уманчанин Микола Комарницький, Іван Сорокопуд із Канева, Микола Пшеничний із Черкас, Володимир Хоменко зі Звенигородки, Валерій Бурій із Багачевого й інші. Вони — подвижники, ентузіасти, які присвячували життя збереженню найріднішого й найближчого. Того, що зараз нас утримує разом у ці воєнні часи та не дає ворогам нас похитнути.
Учасники презентації «ЛІЧі» (так спритні на слово письменники вже встигли охрестити «Літературну енциклопедію Черкащини») почули привітання телефоном директора інституту літератури НАНУ, академіка Миколи Жулинського.
— Це — регіональна літературна енциклопедія, — сказав він. — Але насправді вона виходить далеко за межі регіону. Тому що ви зуміли поставити літературне життя Черкащини в контекст загальноукраїнського процесу. Знаходжу там багато імен, які, на перший погляд, не стосуються Черкащини. Як-от мій земляк, волинянин Улас Самчук. А в нього, виявляється, перша дружина була з Черкащини, й вони прожили разом до війни 11 років. Згадую, як ви організували до 200-ліття Тараса Шевченка екскурсію по Черкащині. У кожному селі, яке ми проїжджали, ви розповідали про місцевих жителів — письменників, художників, краєзнавців, і це — глибокі знання.
Видань із такою охопністю літературного процесу в інших регіонах України ще не було — визнав і пан академік.
В енциклопедію ввійшли розповіді про персоналії, літературні явища, меморіальні об’єкти.
— У цій роботі не загублене жодне ім’я, — запевнила письменниця, політична діячка Валентина Коваленко. — Це — літопис літературної слави нашого краю. «Літературна енциклопедія Черкащини» заслуговує премії Тараса Шевченка.
Її думку зал підтримав оплесками.
— Один мудрець колись сказав, що література дає безсмертя. Що б ми знали про Київську Русь, якби не було «Повісті врем’яних літ» та «Слова о полку Ігоревім»? Для нас та епоха наче й не існувала б. І садок вишневий коло хати ми уявляємо саме завдяки Шевченку, — унаочнив прикладами Василь Пахаренко. — Так само, якби не це трикнижжя, то зникли б безслідно імена майстрів слова, назви багатьох черкаських сіл і хуторів, де вони жили. Тож звертаюся до громад: дбайте про літераторів, і завдяки цьому ви залишитеся на сторінках історії, — замовив слово за таланти Василь Пахаренко. І проанонсував: — Хто вже пробував гортати тритомник, той зі мною погодиться, що він читається, як захопливий пригодницький роман. Я, коли читав, дивувався: який стосунок до Черкащини має перський письменник, котрий жив у першому тисячолітті? А його, виявляється, перекладав Агатангел Кримський. Чи болгарський автор… А він перший переклав на рідну мову вісімнадцять віршів Шевченка.
Книгу видано за підтримки обласної програми розвитку інформаційного простору. Якщо перший і другий томи вийшли у 2020-2021 роках, то через війну третій том побачив світ у 2025-му.
Унікальною працею, важливою для освітян, бібліотекарів, студентів назвав літературну енциклопедію заступник голови обласної військової адміністрації Олександр Шамрай. Талановиті письменники здатні змінювати світ у наш час, коли в тренді — бездумні картинки та рілси, й це згубно відбивається на суспільних рішеннях, зазначив Роман Сущенко, в.о. голови обласної ради.
Володимир Поліщук повідомив, що за кілька місяців буде доступний електронний варіант енциклопедії. Й що у нього є нові літературознавчі плани, зокрема — змалювати в наступній книжці літературне обличчя міста Черкаси.
Зі спогадів: відроджені імена
У «Літературній енциклопедії Черкащини» багато повернутих із забуття імен, які були стерті й затавровані радянською владою.
«Було це більш, як чверть століття тому, — пригадав якось у редакції «Черкаського краю» Володимир Поліщук. — У Лозоватці перед організованим ним вечором пам’яті сільського поета Степана Бена підійшли чотири немолоді жіночки у кухвайках, виморені роботою: «Це ви про наших батьків досліджуєте?». Виявилося, що їхні батьки були серед розстріляних 1937-го тридцяти трьох лозоватських жителів. Як і Степану Бену, їм приписували участь у націоналістичній шпигунській повстанській організації. Я напередодні виступив по радіо, розповів про цю лозоватську трагедію й уперше озвучив прізвища всіх розстріляних. І от одна з тих жіночок каже: «Я вчора своє радіо цілувала! Бо вперше про мого батька було сказано правдиве слово». А сльози, як горох, котяться. І тоді я зрозумів, яка це потрібна справа — повертати забуті імена наших талановитих земляків. Зі Степана Бена все й почалося».
Було видрукувано твори цього автора, а також Андрія Чужого, Олени Журливої, Юхима Ґедзя, Тодося Осьмачки, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмари.
Лариса СОКОЛОВСЬКА
