Щороку жнива мають якусь особливість, відмінність від тих, що були минулоріч чи позаторік. Так, пам’ятаю, було і в шістдесяті, й у сімдесяті та пізніші роки минулого сторіччя, подібна різниця спостерігається і в ХХІ столітті. А нині, в період кліматичних змін, в епоху соціальних потрясінь та під час війни — то й поготів. Сюрпризів, несподіванок і тупикових ситуацій цього літа хоч греблю гати. Як на погодному фронті, так і в соціально-економічному плані. Особливо тих, що породжені тим, що сучасні аналітики та експерти узагальнено називають модним слівцем — логістика.
Дощі поки на користь
Тривала посушлива й бідна на опади погода весни й початку літа не лише не залишила хліборобам надії на високий урожай ранніх зернових, а й поставила під питання розвиток пізніх культур — кукурудзи та соняшнику. Пересихала земля, кволими були посіви (особливо — пізні) цих культур.
— Однак небеса змилостивилися над нашим краєм і послали довгоочікувані дощі, — поділився своїми міркуваннями голова СФГ «Яблуневий цвіт», що на Маньківщині, Анатолій Бугай (на фото). — І нині не один агроном чи керівник агропідприємства має підставу стверджувати, що ці опади, хоч і мали різну інтенсивність, та подекуди локальний характер, однак стали рятівними для пізніх культур.
Із цією думкою Анатолія Михайловича цілком згідний і його сусід по земельних угіддях Петро Драпогуз — голова СФГ «Петровіт» із села Попівка.
— Ці останні дощі хоча дещо пригальмували чи тимчасово й призупинили жнива, однак, дуже корисними стали і для соняшнику, і для кукурудзи, і для сої, — говорить Петро Артемович. — Вони благотворно вплинули як на стан майбутньої зернової, так і силосної кукурудзи, буде ще й третій укіс багаторічних трав.
Доречну думку висловив з приводу останніх дощів голова СФГ «Златополь», що на Золотоніщині, Василь Драч:
— Виник підходящий момент на тих площах, де вже змолотили ранні зернові, зробити пожнивні посіви, зокрема гречки чи проса, таких медоносів як фацелія та гірчиця — вони встигнуть скористатися теплом літа й початку осені. А решту ячменю чи пшениці, які на сьогодні чекають на комбайн, є всі шанси зібрати.
Потрібне порозуміння з банками
— Багатьох моїх колег-фермерів нині турбує те, що зерно з минулорічного врожаю лежить у зерносховищах не реалізованим через зупинку відвантаження його з морських портів, — говорить очільник «Яблуневого цвіту» Анатолій Бугай. — Закупівлі його вкрай кволі, а головна біда в тому, що зернотрейдери пропонують мізерні ціни. Так, моїм друзям-фермерам з Маньківщини вони пропонували максимум 3500-3200 гривень за тонну вже свіжонамолоченої пшениці та 2000 гривень за свіжий озимий ячмінь. А подекуди пропозиції бувають ще гірші. Тим часом у багатьох фермерів виникає неприємна ситуація на фінансовому фланзі: підходять строки повернення банкам взятих кредитів, а повертати — нічого. Навпаки, через високу ціну на солярку й бензин багато фермерів (та й не лише їх, а й навіть потужніших агропідприємств) опинилися перед новими фінансовим бар’єром — бракує грошей на закупівлю пального. Багато хто радіє дощеві, що він мимоволі відстрочує жнива, а тим часом запрацюють розблоковані морські порти й почнеться рух зерна до них, що стимулює й зростання закупівельних цін на збіжжя. Це дозволить тоді й погасити кредити банкам. А поки що останні починають нагадувати позичальникам про себе. Я мав розмову зі своїм банком-кредитором, і скажу чесно, що вона була непростою і нелегкою. Довелося викласти всі аргументи і пояснення, звертатися до фінансистів із проханням поставити себе на моє місце, з проханням зрозуміти, що не від добра чи лінощів, не від недалекоглядності чи скупості маємо таку ситуацію. Зрештою, банкіри мене зрозуміли й погодилися з моєю пропозицією. Але ж не всім фермерам у цій ситуації пощастить, тут, на мій погляд, повинні бути розуміння й підтримка нам з боку банкірів.
Час державі зайняти державницьку позицію
Багато фермерів (та й керівників потужних агрофірм) висловлюють своє сподівання, що нинішнім жнивам потрібне прискорення, яке може надати держава. Мова хліборобів — про більш активні закупівлі зерна (зокрема — продовольчого) в засіки держави.
— Наше фермерське господарство надавало й надає волонтерську допомогу воїнам на фронті, — говорить Анатолій Бугай. — Але ж левова частка продовольчого забезпечення війська робилася й робиться власне державними структурами. Із заяв очільників військових структур ми з вами знаємо, що чисельність і безпосередньо армійських, і нацгвардійських підрозділів зросла. Отже, війську треба більше й борошна на хліб, і крупів. Тому, на наш погляд, мають бути більшими закупівлі збіжжя в державні засіки, в державний резерв. Пригадуєте (а ви ж трохи старші за мене), ще колись була перша заповідь хлібороба: перший хліб — державі. Зараз дуже доречно було б державі взагалі стати головним (або й єдиним) покупцем зерна. Бо Україна — аграрна країна. На мою думку і на думку моїх колег, держава повинна взяти закупівлю зерна, а особливо його експорт, — у свої державні руки. Тоді буде сита армія й повні державні засіки, будуть і наповнення бюджету, й поповнення валютних резервів державної скарбниці. Саме життя підштовхує до цього кроку. Бо не повинен перекупник мати зиск із хліборобської скрути в час війни. Слушний момент замінити увесь букет наживи на хліборобській праці та плодах землі спритниками-перекупниками, що ховаються за гарними словами про логістику. Адже стоїмо перед тим сумним фактом, що через ворожі удари й обстріли зруйновано багато як металургійних, так й інших промислових підприємств, металопрокат і металопрофіль потоком з України за кордон вже не йде і не швидко відновиться. Лишається єдине наше багатство — хліб, який зможемо продавати, який родить і родитиме наша зранена й багатостраждальна земля.
Василь Марченко,
фото автора. Маньківщина
