У цьому господарстві ми побували якраз у той момент, коли збиральна техніка працювала на полі обабіч автодороги «Христинівка-Монастирище» на території шукайводівського відділку. Тож тут зустріли як директора відділку Віталія Чичилівського, так і заступника генерального директора Григорія Дем’яненка.
Жнивування ведеться в нас у нормальному темпі, ми всі націлені на те, щоб якомога швидше й без найменших втрат завершити збирання ранніх зернових, — повідомив Григорій Демидович. — Якщо говорити за великим рахунком, то не було якихось максимально важких чи нереальних для розв’язання ні матеріальних, ні технічних чи організаційних моментів: про це сповна подбали керівництво та фахівці нашого агропідприємства. Певні труднощі (особливо в процесі підготовчого періоду до жнив) були, однак вони не стали нашим жниварям на заваді. Тому ми вже практично завершуємо жнива.
Цікавлюсь, яка цього року віддача пшеничного та яшного гектара.
— Звичайно, остаточні цифри називати ще зарані, бо вони проясняться тоді, коли всі сорти на всіх ділянках будуть обмолочені. Але зараз головне не цифри, а те, що все вирощене маємо зібрати. Бо і для корпорації, і для держави будуть важливі ці тонни збіжжя, бо йде війна, а урожай працює на Перемогу.
Над польовими шляхами, що ведуть від лану пшениці в селище, стоїть густа пелена куряви. Її здіймають автомашини та трактори, які поспішають із нив до центральної садиби СТОВ та в зворотньому напрямку. Вони доставляють урожай з поля: збіжжя — на зернотік, солому — до скирти.
— Маємо поголів’я корів, тож солома з поля тракторними причепами завозиться до молочно-товарної ферми, де її скиртувальники укладають у скирту, — пояснив генеральний директор СТОВ Юрій Ковач. — Адже солома худобі потрібна і як грубий корм, і як підстилка. Тож роботи вистачає всім: і комбайнерам, і водіям автівок-зерновозів, і механізаторам, які доставляють тракторні причепи з соломою, і скиртувальникам, які з тієї соломи вивершують скирти, й працівникам зернотоку, де очищається збіжжя. Зросло, зрозуміло, й навантаження на кухарів нашої їдальні, які готують для жниварів обід і підвечірок.
Не таємниця, що для багатьох агропідприємств нинішнього літа постала незвична й нехарактерна проблема: де розмістити свіжонамолочене збіжжя, бо в коморах засіки зайняті залишками (в декого — досить солідними) з минулорічного зерна. Цікавлюся, яка в цій царині ситуація у «Верхнячці-Агро».
— Так як у людей — так і в нас: чимало торішнього зерна лишилося лежати, бо — війна, порти не працювали, продаж зупинився, — пояснив Юрій Ласлович. — Але, склавши руки, ми не сиділи й на скороминуще чудо не сподівалися, а де можна було — там підгорнули, підкидали і заодно приготували пристосовані приміщення. Зробили все, щоб намолочене збіжжя під дощем не мокло й мало надійний, а не сякий-такий прихисток. Тут у всіх єдиний погляд: гріх пшеничку під відкритим небом на току тримати, надто дорога й потрібна вона буде і воїнству, й мирному люду і в Україні, й у зарубіжжі. А запрацюють морські порти — проблема з Божою поміччю, можливо, якось вирішиться. Сподіваємось і на більш активну позицію держави в закупівлі агропродукції. Адже борошно, а відтак хліб і до хліба — потрібні нашим воїнам. Хлібороби знають ціну паляниці, дбають, щоб бійці на фронті мали що спожити кожного дня, але й держава не повинна бути осторонь як зернового виробництва, так і заготівлі збіжжя в державні засіки. Останні повинні мати надійний запас і на нині, й на повсякчас, і на майбутній рік.
Василь Марченко, фото автора. Христинівщина
