Це господарство на Христинівщині було відоме свого часу трудовими здобутками не лише в районі чи області. На всю республіку линула слава про досягнення колгоспу з Верхнячки, який очолював Г.Береговий. Бо таки вдало, грамотно й професійно господарювали в тутешньому колгоспі. Змінилися часи, іншою стала й сама держава, але це агропідприємство трималося й далі на двох виробничих китах — рослинництві й тваринництві.
Змінювалася структура посівних площ, набір культур, якась другорядна галузь відпадала, але рільництво у СТОВ «Верхнячка-Агро», як і раніше, доповнює молочне скотарство. Які вітри б не віяли, а багаторічний очільник цього господарства Григорій Грушовенко наполегливо відстоював МТФ, всіма силами намагався якщо не примножити, то зберегти молочну череду СТОВ. Григорій Петрович, з огляду на свій вік, уже на заслуженому відпочинку, але виплекана ним галузь живе, працює збудований ним сучасний доїльний зал, що був відкритий одним із перших на фермах Черкащини. Слава Богу, молочне стадо в СТОВ «Верхнячка-Агро» збережене, тутешня ферма виживає і в нинішні дні війни. Хоча, правду кажучи, це виживання дається нелегко.
Вплив та подих війни, її гірку печать відчувають і село, й агропідприємство, і галузь, і трудовий колектив виробничого підрозділу.
— Маємо нині 800 голів великої рогатої худоби, з них чотири сотні — дійні корови, — розповідає завідуюча тваринництвом СТОВ Наталія Новіцька. — Як виживаємо в цей непростий час? А так, як і всі. Молочне скотарство в нашій племфермі поки що втримали, хоча й важко бути «на плаву». Виживаємо завдяки двом складовим — технології та кадрам. Кажу так, бо технології в нашому тваринництві відпрацьовані, а кадри — досвідчені. Годівля худоби ведеться цілорічно із запасу кормів усіх видів, яких маємо вдосталь. Добовий раціон включає і силос, і солому, і сіно люцерни, і достаток збалансованого за компонентами зернофуражу. Така ж повноцінна годівля цілорічно гарантується і молодняку ВРХ. Тому й маємо не лише стабільні й непогані надої молока, а й путні прирости живої ваги молодняку — 700 грамів цілодобово. Виробляється високоякісне молоко, бо корови (20 голів одночасно) дояться в доїльному залі, продукт не контактує з руками оператора чи зовнішнім середовищем. А що стосується людей, то нинішня ситуація їх згуртувала, колектив МТФ — працьовитий і дружній. Хочу назвати операторів машинного доїння Наталію Шевчук, Світлану Поліщук, Тетяну Франчук, Олену Нечипоренко, Світлану Погас, працівників молокоблоку Віктора Лизуна та Павла Однорога, фуражира Олександра Кравця, техніка штучного осіменіння Аллу Бабич, механізатора міксера кормів Андрія Бабича. Їхня щоденна праця й забезпечує повноцінне виробниче життя ферми.
Однак торішні стрибки цін на дизельне пальне, бензин, мінеральні добрива та засоби захисту рослин, спричинені війною, дістали дотично й молочне скотарство. Бо зросли затрати на виробництво кормів, і це не могло не вплинути на собівартість продукції ферми.
— А найдошкульніше вразило вимикання електроенергії, — говорить генеральний директор СТОВ «Верхнячка-Агро» Юрій Ковач. — Від повної катастрофи врятувало те, що наші умільці відновили й налагодили роботу дизель-генератора якраз в останній день перед першим тривалим вимкненням струму. Якщо говорити чесно, то й нас, і таких, як ми, виробників молока, виручає довоєнний ресурс матеріалів та обладнання. Бо коли б нині виникла потреба купувати новий гноєтранспортер, щось із водогінного обладнання чи електромотор, то це б влетіло в таку суму, яка зробить молоко суцільно збитковим. Дизель-генератор — це порятунок, але короткотерміновий, бо вироблена спаленою соляркою електрика пробиває в економічному добробуті величезну діру. Дизель-генератор не в змозі забезпечити одночасний перебіг кількох робіт на фермі, виникає потреба дотримуватися їх почергового виконання. Так, дизель-генератор нині для ферми — це рятівник, але — дорогий.
Відверто скажу — генеральний директор СТОВ «Верхнячка-Агро» Юрій Ковач усією душею переживає за тваринницьку галузь. Юрію Ласловичу справді болить те, в яких труднощах перебуває нині молочнотоварна ферма. Він добре знає важливість МТФ як місця трудової зайнятості для жителів села, сталого заробітку для селян. Агроном за фахом, Юрій Ковач цінує важливість ферми для культивування кормових культур, а значить, і правильної сівозміни, чергування посіву зернових, технічних і кормових на полях. А ще неоціненна роль ферми, як виробника органічних добрив для ланів. Бо ніякі мінеральні туки повноцінно не замінять органічну поживу, отой гній, що вноситься в ґрунт верхняцьких полів кожного року під оранку.
— Нас, як і багатьох трудівників села, нині дуже турбує одне: як бути з тваринництвом далі, — розповідає Юрій Ковач. — Як вижити молочному скотарству? Маємо шість десятків нетелей, планували довести чисельність молочного стада до півтисячі голів. А чи варто це робити? Чи не пустити молодняк під ніж і не морочитися з його вирощуванням? А чи потрібно далі вести молочне виробництво? Чи не краще тихцем-мигцем його згорнути, бо воно стало збиткове. Для чого працювати собі на збиток? А, може, спробувати якось вижити, зберегти молочне стадо. Адже зарізати корову, як кажуть, раз плюнути. А щоб виростити її, треба майже три роки чекати. Хотілося б відчути в цьому підтримку держави. Так, зараз триває війна, держава дбає насамперед про Збройні Сили. Але м’ясо та продукти МТФ потрібні як їжа бійцям і мирним жителям міст і сіл. Ми надіємося на сприяння й розуміння наших проблем на державному рівні. Бо ферма також працює на Перемогу й забезпечує людям не лише існування, а й гарантує достаток у майбутньому.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Христинівщина
