Кожен, хто мав можливість побувати в цьому агропідприємстві бодай хоч раз, звертав увагу на порядок, який панує на його господарчих дворах і полях. А якщо трапляється змога побувати тут ще якийсь раз, то вже обов’язково помітиш ті зміни, що сталися тут останнім часом. І приємним цей факт стає від того, що зміни ці — в ліпший бік. І це закономірно для цього агропідприємства, що в селі Христинівка Уманського району.
До такого висновку мимоволі схиляєшся, коли аналізуєш роботу цього агропідприємства. Бо відтоді, як біля керма Державного підприємства «Дослідне господарство «Нива» стала Лариса Мітіогло, тут відбулося багато змін. І не просто на краще, а радикальних, таких, що спираються на нові технології, базуються на глибоких наукових засадах. Не будемо деталізувати виробничі процеси чи річний виробничий цикл господарства, вишукувати особливості в його робочому ритмі — цього всього багато, хоча не все відразу й помітиш. Але стиль роботи Лариси Василівни — це науковий підхід до всіх виробничих процесів, що, зрештою, підпорядкований головній меті: рух вперед, досягнення нових висот. Цей курс у директора ДП ДГ «Нива» — стабільний, послідовний і — результативний. «Нива» під її керівництвом з року в рік нарощує виробничі показники, не зупиняється на досягнутому, виходить на нові орієнтири. А головне, що кандидат сільськогосподарських наук Лариса Мітіогло прищепила цей стиль роботи й своїм підлеглим — як спеціалістам та керівникам виробничих підрозділів, так і рядовим трудівникам. У результаті стабільно, із року в рік, зростають виробничі показники ДП ДГ «Нива».
Особливістю цього господарства є те, що воно є державним підприємством і дослідним господарством Інституту розведення й генетики тварин ім.М.В.Зубця Національної академії аграрних наук України. Зрозуміло, що таке підпорядкування й диктує «Ниві» вимогу займатися певним сегментом науково-практичної роботи в царині тваринництва: тут не просто займаються тваринницькою галуззю, а ведуть її на відповідній науковій основі. Отож, тут не звичайна молочнотоварна ферма, а високопродуктивне поголів’я. У «Ниві» діють два племінні заводи з розведення ВРХ двох вітчизняних порід молочної худоби. Вони вирощують тварин української чорнорябої та червонорябої порід.
— Нині на наших фермах до червонорябої породи належить 60 відсотків поголів’я, — розповідає головний технолог підприємства Ілля Мітіогло. — До чорнорябих — 40 відсотків молочного стада. Обидві породи популярні як в українського селянства, так і в зарубіжних фахівців тваринництва. Бо мають не лише високу молочну продуктивність, а й дають молоко з високими якісними показниками. Вони чудово зарекомендували себе в умовах України та ближньому й дальньому зарубіжжі.
Лариса Василівна — керівник із неспокійною, до того ж — творчою вдачею. Не дивно, що вона, добре знаючи переваги й вади кожної вітчизняної породи ВРХ, пильно приглядалася до того поголів’я, що утримується фермерами Європи. І серед європейських корів знайшлась-таки порода, яка привернула увагу науковиці Лариси Мітіогло. Це — монбельярдська порода. Вона — молочно-м’ясного напряму продуктивності. Історія монбельярдів сягає 1883 року, коли у Франції перших тварин одержали в результаті схрещування місцевої ельзаської (оберлан) худоби з сименталами із сусідньої Швейцарії. Тому вона певною мірою дещо й нагадує останню породу, однак від сименталів її відрізняють деякі особливості в розвитку молочних залоз. Молоко монбельярдів має деякі властивості, що високо ціняться виробниками сирів. У французькому регіоні Франш-Конте (на фактичній батьківщині монбельярду) молоко цієї породи корів першочергово розкуповується місцевими виробниками знаменитих французьких сирів. У тому ж Франш-Конте монбельярди становлять 95% молочної худоби. Цінується й м’ясо цієї породи — не дуже жирне, соковите. Тому монбельярди популярні не лише у Франції, Швейцарії та інших країнах Центральної Європи, а й у Північній Африці, Австралії — більш ніж у п’ятдесяти країнах світу загалом. Та й швидкість росту цих тварин вражає: молоді бички за добу додають у живій вазі від 1200 до 1300 грамів, сягаючи невдовзі 650-750 кілограмів. Між іншим, ця порода — не новачок на Черкащині: на початку 1970-их років вона була завезена на племзавод «Старий Коврай» на Чорнобаївщині. Тварин використали для поліпшення як м’ясних, так і молочних якостей місцевого поголів’я.
Десь 20-30 років тому в Франції почалося вдосконалення цієї породи в бік молочного напрямку, що й дало вагомі практичні результати. Тож монбельярди нині займають у Франції друге місце за чисельністю поголів’я через високу молочну продуктивність.
Перспективно? Звичайно. Бо в багатьох наших господарствах давненько вже не освіжалося стадо ВРХ. Тому ДП ДГ «Нива» зараз прагне сформувати своє племінне ядро монбельярдів. Скажу відверто: знаючи Ларису Мітіогло та її підлеглих, вірю, що поставленої мети вони досягнуть. І невдовзі буде в ДП ДГ «Нива» племзавод із третьою породою ВРХ.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Христинівщина
