В сучасному українському календарі є День українського добровольця. Він припадає щороку на одну й ту ж дату — 14 березня. Багато волонтерів пам’ятають про цю дату й прив’язують до неї свої поїздки на фронт. Бо серед бійців, які боронять рідну землю від російської злої орди, було і є багато тих, хто пішов воювати за велінням патріотичної душі й щирої совісті. Багато хто не чекав повісток, а сам постукав у двері військкомату, багато тих, хто, залікувавши отримані на фронті рани, знову повернувся до бойових побратимів. Тож як не навідати своїх земляків, які воюють із ворогом, як не порадувати їх смаколиками з рідного краю?
Певною проблемою як для волонтерів із Черкаського крайового товариства українського козацтва, так і для Черкаського коша козацьких команд особливого чину Чорноморського козацтва став транспорт для цієї відповідальної поїздки на фронт. І в перших, і в других вийшли з ладу потужні автівки, які вже десятки разів бували в далеких поїздках. Їхати невеличким легковиком немає рації: довезеш мізер вантажу й витратиш дороге пальне. Зрештою, проблему допоміг вирішити козак-фермер із колишнього Ставищанського району сусідньої Київщини Сергій Бурлака, який, попри весняні хліборобські турботи, підготував свого місткого автомобіля. Ним ми з Сергієм Івановичем десятки разів ще з 2015 року побували в районі бойових дій і переконалися, скільки вантажу може вмістити його кузов, а головне — наскільки витривалий цей автомобіль.
— Отож в авто ставищанця Сергія Бурлаки у Жашкові завантажили енергетики й мінеральну воду, мішки та міцну плівку, запропоновану ТОВ «Нові продукти України», яке очолює Віктор Погорілий. Василь Пісківець зі свого магазину «Мандарин» вділив не лише мандарини-апельсини, а й солодощі. Житель Вороного Петро Сюч подбав про мариновану рибу для земляків, а власниця жашківського «Водограю» Лідія Поліщук напекла для фронтовиків паляниць і пирогів. Тобто, тутешня громадська організація «Охматівська Січ» сповна потрудилась, щоб землякам-фронтовикам було чим посмакувати. Отаман Охматівського куреня Чорноморського козацтва Анатолій Кравченко допоміг пальним для автівки. Долучився до розв’язання проблеми з пальним і жашківчанин Микола Дергалюк, — розповів кошовий отаман Черкаського коша козацьких команд особливого чину, організатор поїздки Василь Поліщук.
У Черкасах у ставищанське авто до жашківських додалися дарунки від крайового товариства українського козацтва. Його очільник Віталій Чепелуха отримав чималу допомогу від черкаського мецената, підприємця Араїка Мкртчяна, який і цитрусів вділив, і молока довготривалого зберігання, й інших продуктів. Подружжя Вадим та Руслана Валюки в подарунок запакували чимало смаколиків, санаторна школа облради підготувала солодощі та малюнки. Сільські депутатки зі Свидівка Марія Кабанова та Олена Іванова попрацювали над випічкою та тушкованкою. А ось черкащанка Валентина Ратушна цього разу наварила 20 відер (!) вареників. Між іншим, разом із жашківськими вийшло майже 30 із гаком відер смачних свіжих вареників. Черкаський підприємець Руслан Савенко також допоміг пальним для автомобіля.
Отаман Свидівоцької козацької сотні ім.Б.Хмельницького Олег Чепелуха перегонив із Європи автівку для Збройних Сил України. Авто не нове, але таке, що годилося для експлуатації в фронтових умовах. Та в дорозі сталася поломка — невелика, але неприємна. Це було в Литві біля Каунаса, отож довелося звернути на місцеву станцію техобслуговування. Її власник Гинтис Ваичаитис, дізнавшись, що транспорт прямує в Україну для воїнів, не лише швидко допоміг усунути несправність, а й загорівся ідеєю:
— Чим вам ще допомогти? Я хочу вашим бійцям передати те, що їм треба на фронті.
І сам знайшов рішення своєї ідеї.
— Я мисливець, і мені друзі подарували спеціальні захисні фари для авто, які освітлюють шлях буквально на кілька метрів без прямих променів світла вдалечінь. Візьміть їх, для фронтового авто це буде справжня цінність.
Олег привіз фари з Каунаса, й ось вони поїхали на фронт. Скажу відверто, водій бойової автівки був щиро радий подарункові литовського добродійника, бо така конструкція — справжня рідкість.
Але ці освітлювальні елементи — дріб’язок у порівнянні з тим, що нещодавно пан Гинтис зробив для наших захисників: коли його земляки почали збирати кошти на закупівлю безпілотних апаратів для ЗСУ, він відразу перерахував тисячу євро. Тож отаману Черкаського крайового товариства УК Віталію Чепелусі було приємністю розповісти історію незвичайного шляху литовських фар на фронт, як і про щиру поміч нашим Збройним Силам добродія із Каунаса.
На Донбасі тиші немає. Вибухи російських ракет, бомб і снарядів настільки потужні, що їх із-під Бахмута чути й у Краматорську, й у Покровському. Не кажучи вже про Костянтинівку чи Часів Яр. Палахкотить вогонь і гримлять ворожі громи і біля Авдіївки, Мар’їнки, Красногорівки. Обстріли російською ордою української території тривають удень і вночі, в погоду і в негоду. Дяка Богу, що остання хоч і додає дискомфорту бійцям на бойових позиціях, але таки сковує і сповільнює пересування російських асвабадітєлєй, що мов таргани лізуть із можливих і неможливих щілин на фронті. Та, попри тарганову навалу злих ординців, наші бійці міцно тримають свої позиції, їх не страшать ворожі дії. Тому було приємністю волонтерам допомогти бійцям, підтримати їх чимось смачним у це березневе лиходення.
…Ми поверталися з фронту дощовою дниною. Зорана земля чорніла воронячим крилом, зрідка зеленіли поля озимини. Але то там, то там очі наштовхувались на лани немолоченої кукурудзи, на неорані плантації торішніх соняшників. Війна знищила плани зібрати врожай хліборобам Донбасу, Дніпропетровщини та інших постраждалих регіонів. Ми віримо, що прийдуть на цю зранену землю мирна сівба й мирна праця. За це борються наші земляки-фронтовики.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Донеччина