У цього будинку кілька історій
За нове, з сучасними зручностями житло, збудоване на вільних міських площах, із передбаченням зелених оаз, спортивних та ігрових майданчиків і місць для паркування, забудовникам — тільки шана і вдячність. Але якщо ті беруть до уваги лише інтереси свого бізнесу, при цьому викорінюється дух наддніпровського козацького міста… Випадки руйнування в Черкасах перлин старовини дуже зачастили, і тільки спротив громади стримує це свавілля.
Рішенням виконкому Черкаської обласної ради у 1973 році садибу по вулиці Байди Вишневецького, 2 було взято на державний облік як історичне місце, де стояв дім пристава Табачникова і в якому в 1859 році перебував під наглядом Тарас Григорович Шевченко. Пізніше з’ясувалося, що це і не дім Табачникова — того дому вже немає, і був він за іншою адресою, і Тарас Шевченко лише ходив туди до справника Табачникова на свідчення.
Проте у цього будинку теж є своя історія й цінність. Розташований він на ділянці заповідної міської території «Черкаські берегові схили». Споруджений невідомим архітектором у 1907 році, належав черкаському адвокату Вацлаву Кринському — інформують в управлінні культури та охорони культурної спадщини облдержадміністрації. Це оригінальна споруда міщанської забудови Черкас того часу: «фасад скромно декорований орнаментикою з тесаної цегли, має чітке об’ємно-планувальне рішення, будинок не відзначається унікальною архітектурною пишномовністю, але відчувається модерн, з характерним вільним плануванням, оригінальністю форм і прийомів оздоблення».
Краєзнавці стверджують, що на початку 1910-их років адвокат Кринський приймав тут своїх клієнтів. Згодом частину будинку орендувала філія Київського земельного банку. За німців розміщувалась окупаційна контора, потім — господарська частина органів безпеки (тоді стайні стали гаражами, а окреме помешкання челяді — підсобним приміщенням). Ще пізніше сюди переїхало конструкторське бюро.
З 1990-их років будинок був занесений до списку із 140 таких, що обов’язково мають бути збережені й отримати статус пам’яток. Та тільки у листопаді 2010 року будівлю, як щойно виявлений об’єкт культурної спадщини, було взято на облік наказом Служби охорони культурної спадщини облдержадміністрації — на підставі «Відомостей до складання державного реєстру національного культурного надбання. Черкаська область» 1993 року. За кілька місяців до взяття садиби Кринського на облік, у липні 2010 року, власником нежитлових будівель по вулиці Байди Вишневецького, 2 стало ПП «Надія». Забудовник запланував поставити на місці історичного об’єкта, серед приватних дворів, багатоповерхівку до 30 метрів заввишки — на огорожі садиби з’явився про це постер.
Яка відповідальність і хто реставруватиме?
З 2021 року навколо садиби Вацлава Кринського почалося протистояння громади (яка вжахнулась руйнуванням старовинного будинку, що «стартувало» з «заміни вікон») і приватного підприємства «Надія». З викликами поліції, з позиваннями обох сторін до судів. Проте забудовник все одно чинив як задумав, керуючись тим, що будівля начебто вже не має охоронного статусу. Наказ про її внесення до реєстру культурних пам’яток місцевого значення Мінкультом було підписано у 2022 році, але згодом горезвісний Київський окружний суд його за позовом «Надії» скасував. Але ж відповідно до наказу профільного департаменту Черкаської обласної військової адміністрації особливий статус будівлі зберігається, і він не дозволяє проводити на цьому місці будь-які будівельні чи ремонтні роботи без дозвільної документації.
20 червня цього року комісія з представників управління культури та охорони культурної спадщини облдержадміністрації візуально обстежила будинок по вулиці Байди Вишневецького, 2, — повідомляють «Черкаському краю» фахівці управління. І встановила, що територія садиби занедбана, заросла хащами. А головне — що «характер руйнувань об’єкта свідчить про систематичний механічний вплив на нього. Велика кількість тріщин у цокольній частині споруди може бути свідченням значних руйнувань підвальних приміщень. Разом із тим, у зв’язку з наявністю паркану обстеження приміщень провести наразі неможливо», — сформулювала комісія. Як неможливо було й оглянути споруду всередині. Тож управління 21 червня видало припис ПП «Надія», яким зобов’язало «негайно зупинити роботи з демонтажу будівлі по вул.Б.Вишневецького, 2 в м.Черкаси як такі, що руйнують щойно виявлений об’єкт культурної спадщини». Припис також зобов’язав власника протягом трьох діб з дня отримання документа відновити об’єкт до того стану, в якому він був на початок демонтажу. Проте на 26 червня вимоги виконані не були. Цього дня комісія управління знову обстежила будівлю. І встановила, що «по всій площі даху, крім східної його частини, демонтовано шиферне покриття. У західній та південній частині даху збереглось первісне покриття металом, який пошкоджений іржею. На північній частині даху демонтовано шифер та рубероїдна підстилка. По всій площі північної частини даху відкрита стропильна частина».
А затікання — це, зрозуміло, руйнування. «Це не ми, це дощ…»?
Фахівці управління повторно видали припис ПП «Надія»: негайно зупинити роботи з демонтажу будівлі. Також надіслали запити до Черкаської окружної прокуратури та головного управління Нацполіції в Черкаській області. 10 липня Черкаський окружний адміністративний суд за поданням обласної прокуратури своїм рішенням зобов’язав ПП «Надія» укласти з управлінням охоронний договір на будинок Кринського.
У громади в зв’язку з цим тільки два питання: яка відповідальність ПП «Надія» за скоєне і хто реставруватиме один із чудових столітніх будинків Черкас?
Хоч бери цей об’єкт під скло
Цей дім міг би стати однією з перлин Черкас — як нею став реставрований майже 130-річний «будинок з привидами» на розі бульвару Шевченка та Святотроїцької. Круті фірми могли б орендувати площу в цьому будинку з історією. «Надії» була б честь. Але тепер — хоч бери цей об’єкт у такому варварськи понівеченому стані під скло — як взірець байдужості й чистої жаги до бізнесової вигоди початку ХХІ століття.
Громада міста вже зазнала поразок у відстоюванні історії й культури Черкас в архітектурі: це і брутально втиснена багатоповерхівка на місці, де був сквер за драмтеатром. Це зруйнована екскаватором частина столітнього будинку по вулиці Гоголя, 211, яку теж викупило ПП «Надія» (при цьому в другій половині будинку живуть люди, яких відрізали від частини комунікацій).
Наразі пасіонарна громада Черкас намагається не дати поставити забудовникам чергові «поминальні свічки» одразу в кількох історичних куточках Черкас. І тут підключаються правоохоронці. Так, у липні ц.р. Черкаський окружний адміністративний суд задовольнив позов Черкаської окружної прокуратури про захист чергового об’єкта культурної спадщини — «Житловий будинок кінця ХІХ ст.», що розташований поблизу палацу культури «Дружба народів» по вулиці Митницькій, 7. Суд зобов’язав власника будинку (теж одного з забудовників) упродовж місяця з дати, коли рішення суду вступає в силу, укласти з управлінням культури та охорони культурної спадщини ОДА охоронний договір на цю пам’ятку архітектури. Документ передбачає збереження старовинної будівлі та підтримання її в належному стані.
Та головне поле битви для інтелігенції, архітекторів, істориків, діячів культури, журналістів Черкас уже більш як два роки — Замкова гора. Замість розширення простору для активного відпочинку в Долині троянд (тут могли б бути маленька «Софіївка», або об’єкти для спорту, або інтерактивний музей наук) місто замалим не одержало п’ять багатоповерхівок, які ще й перекрили б вид на Дніпро зі скверу Богдана Хмельницького. Після громадських акцій протесту прокуратура звернулася до суду про визнання незаконним рішення Черкаської міської ради в частині про віднесення земельної ділянки біля підніжжя Замкової гори до територій багатоквартирної забудови. Міська рада та забудовник — ПП «Надія» — судове рішення оскаржили. Та апеляційний суд підтримав доводи прокурора. У кінці червня ц.р. набрало чинності судове рішення про унеможливлення багатоквартирної забудови Замкового узвозу. Отак що вб’єш, то в’їдеш…
Артефактів більше, ніж грунту
Подякував обласній прокуратурі на своїй сторінці у фейсбуці Іван Подолян, директор ГО «Черкаський інститут міста». «Саме такі справи дають відчуття, що у громади є захисники не лише від зовнішнього ворога, а й від внутрішніх зазіхачів на культурну та історичну спадщину Черкас, — написав він. — Зберігаючи Замкову гору від багатоповерхової забудови, ми даємо собі й майбутнім поколінням шанс перетворити цю територію на змістовне місце справжньої, вікової глибини та сили, які дає історія та культура. Як казав Михайло Сиволап, у цій землі більше історичних артефактів, ніж ґрунту. Від себе додам: а ці стіни — не зовсім цегла. Це одна з небагатьох частин міста, які мають стратегічне значення і при мудрому розпорядженні дадуть опору для громади на покоління вперед. А при немудрому — на покоління вперед випорожнять силу та цінність Черкас для самих же Черкас. Замкову гору величезна кількість громадян міста вважають своїм місцем. Не за правом власності, а за правом крові. Тут могили наших предків. Тут століттями проливали кров черкаські воїни. Тут у землі руїни нашого замку і наших церков. Тут пройшло життя наших старших. Тут пройшло наше дитинство і проходить дитинство наших дітей. Не можна просто так брати і руйнувати історію наших родин, історію нашої громади, історію міста. Це святотатство. Це вандалізм, дикунство. Це злочин. За законами України, землі, яку ви обрали для життя. Майте повагу. Чи винен підприємець, що він мислить тільки прибутками? Так, бо тут мова не лише про бізнес, і ігнорувати це — самому собі й своєму бізнесу підточувати опору під ногами. Може здаватися, що репутація нічого не значить. На коротких проміжках часу справді може трапитись, що покривати своє ім’я ганьбою — нічого не коштує. А от у масштабах життя, в масштабах родини ціну доведеться платити невідворотно. Наприклад, можна прокинутись в один день і почути від своїх дітей, племінників чи онуків, що їм соромно носити це прізвище. Що прізвище стало їхнім тавром і закрило двері в бажане майбутнє. Ось ціна. Але найвища провина і відповідальність лежить не на бізнесі, а на тих, хто мав би розуміти ці речі, хто взяв на себе відповідальність за майбутнє цього міста. Хто мав би відповідати за стратегію розвитку Черкас і хто дав дозвіл забудовнику проігнорувати право громади на свою історичну та культурну спадщину. Хто відкрив двері бізнесу і дозволив взагалі думати, що громаду можна так ґвалтувати. Це заслуговує не просто на зневагу. Не знаю, які ще катастрофи мають статися, щоб до всіх нас нарешті дійшло. Нас об’єднує і робить сильним народом, громадою наша спільна історія, спільна культура, спільна мова. Не жартуйте з фундаментом нашої спільності. Розбудите дракона. А воно вам не треба».
Лариса СОКОЛОВСЬКА
