Відразу ж пояснимо, що це — не просто міркування чи намір керівника господарства, а те правило, яке вже кілька років є непорушним, можна навіть сказати — наріжним каменем його повсякденної роботи. І не лише особистим, а й усього трудового колективу КСП «Родниківка».
— Позиція деяких керівників, що селяни самотужки якось виживуть зі своїх городів та пенсій, нині не проходить, — говорить голова КСП «Родниківка» Уманського району Сергій Михайлович Войченко. — Село нині на загал стало не тим, що було колись. Маю на увазі те, що більшість жителів сіл — це люди пенсійного та передпенсійного віку. Бо молодь воює на фронтах, дехто виїхав, а лишилися по селах люди поважного віку. В них, як правило, мінімальні пенсії, з якими на широку ногу не заживеш і повного достатку на столі не матимеш. Якщо ж людина хворіє (а недугів, як правило, з кожним прожитим роком додається), то дуже часто доводиться вибирати, чому надати перевагу — продуктам чи лікам. Останні ж, здебільшого, дешевими не бувають. І після відвідування аптеки людині часто лишаються лічені гривні на харчі.
Не можуть похвалитися доступними цінами й сільські продуктові магазини, бо продавці часто-густо до закупівельної суми додають «накрутку». За таких умов селяни не мають змоги придбати необхідне до картоплі та моркви й буряків зі свого городу. Тому ми налагодили переробку всього вирощеного на наших полях збіжжя. Із соняшнику давимо олію, пшеницю мелемо на борошно, а з усіх зернових і круп’яних культур на крупорушці виробляємо крупи. Одержуємо їх як із пшениці, так і з гречки, гороху, ячменю, вівса, кукурудзи (як ядро, так і січку чи манку).
Спершу продукцію власної переробки КСП реалізовувало в рідній Родниківці. А пізніше, коли розголос про дешеві крупи розійшовся навколишніми селами, почали на прохання селян виїжджати в населені пункти Паланської територіальної громади (куди входить, власне, і сама Родниківка). Така виїзна торгівля практикується щомісяця в усіх віддалених селах громади. Покупців вистачає, бо ціни на привезені крупи, олію та борошно — помірні, доступні для селян. Я поцікавився в головного бухгалтера КСП Олени Харченко механізмом ціноутворення.
— Немає нічого особливого, якоїсь формули чи відсоткового порогу, — пояснила Олена Іванівна. — Ціну визначаємо на той чи інший продукт просто: має бути не нижчою за собівартість, тобто — затрат, які пішли на вирощування збіжжя та виготовлення з нього крупів, борошна чи олії, зрештою — їх продаж. Ось і всі підрахунки та розрахунки. І ніяких більше націнок та відсотків.
Тому за відсутності торгової націнки, всі продукти, вироблені в КСП, мають доступний для сільських людей ціновий рівень, нижчий від того, що панує в магазинах та в приватних підприємців.
На виїзну торгівлю КСП спрямовує лише один вид тваринницької продукції — сало. А в кееспівських магазинах у самій Родниківці в продажу регулярно буває й молоко. Із пекарні КСП продається свіжоспечений хліб. Але повернемося до сала й молока: їх є змога продавати селянам завдяки тому, що агропідприємство зберегло багатогалузевий профіль виробництва. Як рослинницька галузь, так і тваринницька, тут представлені в повній широті: є молочнотоварна ферма, свиноферма, вівці й навіть кози. Стає зрозумілим, що в продажу може бути не лише сало чи молоко, а інколи покупцям не буде дивиною побачити свіже м’ясо кількох видів.
Минулого тижня з виїзною торгівлею продавець КСП Тетяна Савченко разом зі своєю помічницею Людмилою Сотніченко прибули в Томашівку — одне з сіл Паланської громади. Доки водій Костянтин Хрипун вивантажив із фургона стіл та ваги, а Людмила Сотніченко — клунки та ящики з товаром — уже й зібрався чималий гурт покупців. Багато хто кинувся насамперед розглядати аркуш цінника на крупи, січки, борошно, олію та сало. Найбільше позитивних емоцій викликала ціна кілограма сала — 60 гривень.
Такої ціни ви ніде: ні в магазині, ні на базарі в Умані не побачите, запевнили мене томашівці. І коли розпочалася торгівля, то брали його не по шматочку чи півкіла, а кілограмами.
Житель Томашівки Микола Казанюк купив кілька кілограмів січки — гречаної та яшної.
— Беру сміливо, бо переконався, що все, що привозять родниківці, — свіже та смачне, — пояснив мені Микола Афанасійович. — Та й ціна мені по кишені, не втридорога, як у супермаркетах чи в продавців ФОПів.
— Людей влаштовує ціна, бо таки — недорого, — коментує торгівлю діловод місцевого старостату Інна Посесор. — Не вперше родниківці в нас зі своєю продукцією, й жодного разу нарікань чи зауважень не було. Хіба що комусь якогось продукту не вистачило, то наступного разу продавці його беруть більше.
Я домовився зустрітися з головою КСП «Родниківка» після повернення з Томашівки, в обумовлений час був біля контори. Сергій Михайлович не забарився, але вибачився, що часу в нього обмаль.
— Маю негайно з відділення «Нової пошти» відправити на фронт земляку чотири автошини, які він просив, — пояснив мені.
Я погодився на подальшу розмову в автівці голови, і ми поїхали у поштове відділення. З’ясувалося, що уманчанин Олександр Шевчук випадково перетнувся з Сергієм Михайловичем, коли короткочасно відвідав місто. Почувши про волонтерство Войченка, звернувся до нього з проханням: «Чи можете допомогти з покришками для фронтової автівки? Бо вони в нас геть лисі й уже на ладан дишуть, а нові — дефіцит, зараз — бездоріжжя».
Сергій Михайлович пообіцяв і замовив необхідну модель гуми на всі чотири колеса. І ось вона прийшла. Ми швидко дісталися до пошти, де Войченка, як виявилось, добре знають усі тамтешні працівники. Кілька хвилин необтяжливих процедур адресації, й чотири новенькі всюдихідні покришки для військової автівки поїхали на фронт.
Вчора, уточнюючи деякі деталі до цього матеріалу, ми з Сергієм Михайловичем спілкувалися телефоном. Між іншим, поцікавився, чи одержали допомогу на фронті?
— Одержали, «взули» колеса в обновку й уже відзвітували мені про це, — повідомив голова КСП. — Тепер їм не страшні вибоїсті віражі фронтових доріг, хлопці щиро дякують.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Уманський район
Читайте також: Не сировину, а власну продукцію, КСП «Родниківка» пропонує жителям громади
