Як правило, такі поїздки ми організовували не на саму Трійцю, а напередодні. Бо часто з нагоди свята безпосередньо на Черкащині відбувалися заходи. Та цього разу так ситуативно склалося, що на фронт вирушили вночі з суботи на неділю. На фронтовий Донбас прибули на світанку дня Святої Трійці. У підшефний військовий підрозділ поїхали троє волонтерів: отаман Свидівоцької козацької сотні імені Б.Хмельницького Олег Чепелуха та отаман Іваньківської козацької сотні Юрій Возовітов. Громадську організацію «Охматівська Січ» представляв автор цих рядків.
Як Олег і Юрій, так і я, бували десятки разів на фронті в різні передсвяткові та святкові дні. І, як правило, зустрічали безліч автівок, споряджених волонтерами в поїздки до бійців на передову. Зустрічались і в дорозі до фронту, і на шляху назад, і безпосередньо у фронтовій смузі. З різних куточків України поспішали волонтери зі смаколиками та замовленнями захисників. Часто ми з колегами-волонтерами перетиналися буквально «на порозі» конкретної роти чи взводу: ми — сюди, а вони — вже назад. Чи навпаки. Інколи в бійців ЗСУ виростали гори привезеного волонтерами. Тож, бувало, що хлопці від дечого й відмовлялися, бо вже — вдосталь. Завезіть, мовляв, у сусідній підрозділ, у них було менше волонтерів із гуманітаркою.
Та цього разу волонтерського транспорту ні на шляхах, ні на самому фронті було не те що не густо, а навіть — геть рідко. Наш давній знайомий старший сержант Олег Ганженко пояснив це так:
— Багато людей просто втомилися допомагати, а в декого вже й статки не ті, щоб поділилися. В основному підтримують ті, в кого є хтось на фронті — чоловік, син чи дочка, внук чи племінник. Та ще невелика кількість таких, як ви, для кого допомога фронтовикам стала святим правилом, хто не шкодує ні коштів, ні часу для волонтерської поїздки.
Що ворожі війська посилили атаки на українських оборонців на фронті, добре чути здалеку. Але що наші захисники надійно тримають оборону і не збираються поступатися жодним метром своєї землі, видно навіть цивільній людині. Про всяк випадок у місцях, де можливий прорив чи несподівана глибока атака ворожої техніки, з’явилися нові захисні споруди. У таких точках і вишикувалися рядочки бетонних «зубів дракона» через поле половіючої пшениці. А крізь плантації розквітлих золотоголових соняшників чорніють глибокі та широкі протитанкові рови. І перші, й другі є надійною (хоча й простою) оборонною спорудою, яку ворожій техніці не здолати. А рухатися такими фронтовими шляхами «асвабадітєлям» — рівноцінно ставити себе на смугу, де легко потрапити або під шквальний вогонь чи спіткнутися об «сюрприз», приготовлений для несподіваних гостей. Про це наші захисники дбають ретельно.
У фургоні волонтерського авто вистачало всього і різного. Були вареники й тушкованки, свіже сало й кондитерські вироби, домашня випічка, солодкі та мінеральні напої. Але найбільше — свіжих овочів та фруктів. Бо ж — літо, друга половина червня. Землякам привезли свіжі вишні та черешні, аґрус та персики, яблука й абрикоси, огірки та помідори, мед та соки. А очільник українського козацтва Черкащини Віталій Чепелуха подбав про те, щоб на фронт поїхали перші кавуни — хай хоч небагато, але кілька. І земляки-черкащани таки отримали їх, і були невимовно раді. Сподіваємося, що вони, перші цього літа, але — не останні.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора, фронтовий Донбас
Читайте також: Виручили доброта литовського фермера та завбачливість Олега Чепелухи з волонтерами
