Війна внесла корективи в діяльність практично всіх підприємств, установ та організацій. Їм довелося перебудовувати свою діяльність у відповідність із вимогами воєнного стану. Комусь — більшою мірою, комусь — меншою. Не винятком стали й органи влади на місцях. На Черкащині, як і по всій Україні, на рівні вимог воєнного стану працюють як міські, селищні та сільські ради, територіальні громади, так і районні ради.
Немає партійного поділу, всі працюємо на Перемогу
Так про роботу апарату районної ради, виконкомів та рад територіальних громад, старостатів та депутатського корпусу говорить голова Звенигородської районної ради Сергій Струк (на фото праворуч).
— Розгубленості, розпачу чи безпорадності як у діях наших владних структур, так і в середовищі депутатів не спостерігалося, — розповідає Сергій Михайлович. — Навпаки, вже в перші дні віроломного нападу росії пролунали дзвінки, де в співрозмовників було одне запитання: чим допомогти, чим я можу бути вам корисним. На задній план відсунулись якісь (хай і незначні) партійні чи політичні нюанси, з’явилося розуміння, що праця кожного й усіх нас має бути підпорядкована спільній меті: працюємо на Перемогу, робимо все, що їй сприяє. Я не помилюся, коли скажу, що на сьогодні в Звенигородському районі немає не те що жодної громади чи жодного села, а навіть жодного працівника місцевого самоврядування, жодного сільського, селищного, міського чи районного депутата, який би не брав активну участь у заходах, спрямованих на зміцнення соцсфери, територіальних громад та оборонної міці держави. В роботі практичній, вагомій і результативній.
Переселенців підтримали, їм допомогли
Вже з перших днів російсько-української війни наприкінці лютого Шевченків край (а це — центр території України) зіткнувся із масовою появою переселенців. Сюди як із Слобожанщини, так і Київщини та Чернігівщини ринув потік людей, яких зірвав із насиджених місць і рідних домівок смертельний вихор війни.
— За приблизними оцінками (кажу так, бо статистика тоді мінялась буквально щоденно) в населені пункти на територію району прибуло понад 30 тисяч осіб із зони бойових дій, — розповідає Сергій Струк. — Це практично додалась така кількість люду, яка проживає в другій за величиною Тальнівській територіальній громаді, що включає в своїх межах увесь колишній Тальнівський район. Море людей із своїми турботами про прихисток для себе і своїх ближніх, про шматок хліба, про якусь одежину та взуття. Найбільше переселенців прийняли Ватутіне, колишні райцентри, Вільшана, Бужанка та інші села. Тому в кожній громаді почали діяти центри прийому переселенців, які взяли на себе вирішення всіх проблем вимушених внутрішніх біженців. Практично всі працівники місцевих рад та депутати стали волонтерами, які допомагали приїжджим якщо не облаштуватись на тимчасове проживання, то хоча б підтримати їх при короткочасній зупинці при їхньому намірові рухатись далі на Захід України чи за кордон.
А ось що стосується самої районної ради та працівників її нечисленного апарату (це всього десяток осіб), то вона стала вагомим центром як збору волонтерської допомоги, доставки (чи як модно нині казати — логістики) гуманітарки як на територію району, так і бійцям на фронт. У Сергія Михайловича були певні зв’язки з колегами на Львівщині та Івано-Франківщині, й він швидко їх поновив, відрегулював і доклав певних зусиль, щоб гуманітарка з Європи, яка прибуває в Західний регіон держави, потроху потрапляла і для переселенців на Звенигородщину. Одне з промислових підприємств Звенигородки розвозить свою продукцію по всій Україні. То чому б на зворотньому шляху, який вантажівки долають пустими, не вкинути у них гуманітарний вантаж, адресований Звенигородці? Цю ідею з розумінням сприйняли водії і тепер до тих волонтерських потуг, що надають місцеві територіальні громади, додалось дещо й із європейської підмоги.
— Але основу становить те, що зібрано, заготовано й доставлено все таки із 17 територіальних громад району, — говорить Сергій Струк. — Ось і сьогодні мій заступник Ярослав Попко рано вранці поїхав у Стеблів, де селищна громада, очолювана Олексієм Данільченком, зібрала чимало продуктів для відправки на фронт. Зокрема вони заберуть велику партію різної випічки та смаколиків, які приготували воїнам волонтери й працівники НВК с.Дацьки, очолювані директором, депутатом районної ради Лесею Вдовченко.
Між іншим, у вівторок, 10 травня, звенигородські волонтери, очолювані Сергієм Струком, відвезли ці зібрані продукти в один із бойових підрозділів на Півдні України.
Дякуємо, що ризикуєте й допомагаєте
Своєрідними складами гуманітарки стали не лише дві службові кімнати райради, а почасти кабінет самого Сергія Михайловича. Бо щоб переселенець міг одержати те, що йому потрібно, а працівники апарату швидко могли знайти необхідну річ чи продукти, їх треба тримати не горою й не купою. Отож усе згруповано, розкладено, люди мають змогу знайти й одержати те, що їм потрібно. Я мимоволі став свідком того, як сюди зайшла харків’янка Олена Синько. При згадці про рідну Салтівку на очах Олени Володимирівни відразу ж з’являються сльози, жінка не може спокійно розповідати про пережите:
— Тримались, доки могли, але обстріли й бомбування наростали, суцільний гул вибухів і пострілів діставав скрізь, кругом більшало руїн… Зрештою, бачимо, що далі немає сили терпіти. Син порадив їхати до його друга в Звенигородку. Із Харкова з великими труднощами я, внук Женя (йому рік і 9 місяців) та його мама Катя добралися до Звенигородки. Але в синового друга вже було дві родини переселенців. Ми були розгублені, але знайшлася доброї душі звенигородчанка Тетяна, яка запропонувала нам прихисток. Там ми й живемо. Спасибі, люди помогли всим, що нам було потрібно, бо ми в чому стояли, в тому й поїхали із Харкова. Сьогодні прийшла сюди взяти дещо з товарів гігієни, соків для малого. Завтра Катя із Женею прийдуть і підберуть йому якусь літню одежину. Спасибі, що звенигородчани допомагають нам усим, чим можуть.
…Доки ми розмовляли з пані Оленою, Женя, вирвавшись з-під опіки бабусі, почимчикував до дитячого взуття. І відразу взяв ті кросівочки, які йому сподобалися. Бабусі не лишалось нічого, як змахнувши непрохану сльозу, взути малого в обновку. Вона виявилася по його нозі…
Василь МАРЧЕНКО,
фото автора.
м.Звенигородка
