Що виростили — те й консервуємо
Підштовхнула до цього кроку сама керівниця відділку, коли ми з нею зустрілися в Углуватці.
— Заїдьмо до наших працівників кухні, маю поцікавитись, як вони провели останню консервацію овочів для фронту, — запропонувала Галина Осадча.
Це мене заінтригувало, бо, як правило, овочеву консервацію волонтерські гінці на фронт збирають у населення. Виявилося, що в Углуватці це робиться зовсім не так. Як вдалося з’ясувати, Галина Василівна знайшла можливість вирощувати на землях корпорації городину для наших захисників. Під овочеві культури викроїла невелику смужку землі по краю поля, розміщеного неподалік господарського двору відділку. А треба сказати, що Осадча — палка прихильниця й дуже вміла у галузі овочівництва, тож це все було якщо не покликом, то велінням її душі. Власноруч закупила насіння овочів, добирала такі сорти й гібриди, щоб за будь-яких умов мати на цій смужці землі гарантований урожай. Керівницю, коли дізналися про її задум, підтримали підлеглі. Жіночки пообіцяли їй всіляку підтримку в доброму ділі. Найчастіше на мінігороді трудилися працівниця зернотоку Любов Дахненко та кухар Олена Мельник. Доглядали дбайливо та ретельно, завдяки чому й виросли на цій вузенькій ділянці справді чудові овочі. І якщо в попередні роки, коли в корпорації городина займала пару-другу гектарів ріллі, що й гарантувало достаток овочів, то нині хай і немає великого валу, але й дефіциту в городині не відчули.
— Гарно вродила городина, є що консервувати й засолювати. Вже бачимо, що й цьогоріч бійці на фронті смакуватимуть нашу продукцію, — щиро радіє Галина Василівна. — Для працівниць відділкової їдальні Олени Мельник та Ірини Козак із овочами було море роботи, але вони з нею успішно справилися. Заготовили вдосталь огірків і помідорів: як у скляній тарі, так і в спеціальних пластикових відерцях для соління. Все зроблено за домашніми, перевіреними роками, рецептами, не скупилися на приправи та спеції.
Ми оглянули останню партію консервування й на моє прохання кухарки винесли зразки своєї продукції надвір, де біля столика з нею я й зробив знімок углуватських майстринь.
Нікого не силуємо, все на добровільних засадах
— Між іншим, з тарою для консервації та маринування допомогла (як це й раніше робила) староста села Наталія Богатинська, — пояснила Галина Василівна. — Вона нас в усьому підтримувала й підтримує, допомагала й допомагає, за першим проханням готова надати поміч. Істотну участь у волонтерських заходах беруть завідуюча складом відділку Олена Журавльова та завідуюча складом паливо-мастильних матеріалів Ольга Ружанська.
Цікавлюсь: а як чоловіки — працівники відділку — беруть участь у цих заходах.
— Порівняно з жінками чоловіки дещо менше зайняті первинними волонтерськими турботами, але коли потрібно — то й вони допомагають, — говорить Галина Осадча. — Однак у першу чергу хочу добре слово сказати про керуючого фермою відділку Олександра Деркача. Бо що стосується виготовлення консервації з м’яса, то Олександр тут завжди добросовісно ставиться до цієї справи: робить усе старанно й акуратно, як і основні завдання на фермі. За це його поважали й поважають люди.
Домашня випічка завжди займала у волонтерських вантажах на фронт особливе місце. Цікавлюсь, як у цій царині справи в углуватських волонтерів.
— Найчастіше допомагають мої односельчанки сестри Оксана Осадча та Світлана Мойсеєва, — розповідає Галина Василівна. — Для них домашня випічка для фронтовиків — діло звичне й освоєне до тонкощів. Щоразу до гуманітарного вантажу для воїнів вони додають свої пироги, печиво й пухкі булочки. А загалом ми раді тій посильній допомозі працею, яку жителі села надають при формуванні вантажу на бойові позиції. І мені, як керівнику відділку, приємно, що люди підставляють плече, допомагають трудом, не шкодуючи часу, в усі пори року.
І наостанок, те, що я почув і від директора відділку, і від рядових трудівників в Углуватці. Це — теплий і щирий відгук людей про підтримку, яку волонтери мають від генерального директора корпорації «Украгротех» Ростислава Омельяновського. Як кажуть люди: до нього двічі з одним і тим же питанням звертатися не доводиться, бо позитивна реакція і практична допомога з його боку відразу гарантовані. Ростислав Сергійович сповідує ту істину, що допомога фронтовикам ніколи не зайва, ніщо в районі бойових дій не буває лишнім. При нашій зустрічі він сказав коротко, що, мовляв, помагаємо, як можемо, і всим, чим нас просять помогти. Але сподіваюся, що при нагоді розповімо про це детальніше.
Василь МАРЧЕНКО,
с.Углуватка на Христинівщині
