Так стверджувати вона має всі підстави, адже з прожитих восьми десятків років із цим селом на півночі Христинівщини пов’язані 57 років її життя. Хіба, аж десь там, із імли спогадів про далеке дитинство та шкільні роки вирине Сичівка. Та Сичівка, де вона народилася, робила перші кроки, ходила в сільську школу та разом із такими ж, як сама, школяриками прямувала на колгоспні поля збирати весною на бурякових сходах ненажерливих довгоносиків, а влітку — необмолочені колоски після комбайна. Там, у Сичівці, жила їхня родина: батько Василь Омелькович очолював колгосп у сусідньому Івангороді, а мати Текля Мефодіївна працювала в городній бригаді місцевого сичівського колгоспу. Ці прості селянські повсякденні клопоти батьків і сприяли вибору майбутньої професії: Галина поступила вчитися в Білгород-Дністровський технікум овочівництва та виноробства.
Число 7 для неї — знакове
І це — справді так. Бо 7 лютого вже далекого 1969 року після закінчення навчання в технікумі вона з Одещини прибула в Углуватку на посаду бригадира овочівницької (як тоді казали — городньої) бригади. Цим трудовим колективом Галина керувала до грудня 1995 року. Аж доки 7 грудня селяни обрали її головою Углуватського КСП «Мрія». Складні були ті роки для аграрного сектору на українських теренах, однак керована Галиною Осадчою «Мрія» їх витримала з гідністю. Господарство в Углуватці вижило, зберегло багатогалузевий профіль виробництва.
Для неї цей принцип був святим і непорушним, тож коли постало питання про об’єднання Углуватки з корпорацією «Украгротех», очільнику останньої Руслану Кочергіну Галина Василівна поставила єдину вимогу:
— Я не проти, але за однієї умови: щоб наша ферма збереглася, худоба не пішла під ніж. Посада для мене — не важлива, головне, щоб галузь жила й люди мали роботу.
Руслан Іванович погодився з цим аргументом Осадчої. Не було в нього й двох думок про те, хто очолюватиме Углуватський відділок корпорації. Звичайно ж, Галина Василівна.
Життя з селом і для людей
Отак із 2000 року вона перебуває на цій посаді. На ній
14 вересня й зустріне своїх ювілейних 80 років. Прожитих на білому світі й відданих, в основному, Углуватці. Між іншим, Галина Осадча під час нашої останньої з нею зустрічі на полях Углуватського відділку підкреслила в розмові зі мною:
— Багато жінок не люблять, коли цікавляться їхнім віком, сердяться, коли їх питають, скільки ж це круглих років виповнюється на цей ювілей. Але це — не про мене, не в моєму характері. Я горджуся прожитими роками, моя душа радіє, що я таки щось зробила для села та для людей, що я жила й живу тут-таки, в Углуватці, разом із ними. Мені не соромно дивитися людям у вічі, бо я всі ці 57 років прагнула все зробити, щоб зберегти надбане людьми, щоб мої односельчани мали роботу тут, у рідному селі, а не шукали заробітків по Польщах та Чехіях. Наша гордість — наш племзавод. Мене тішить те, що наші поля — не піснішають, регулярно одержують органічну поживу, збереглося правильне чергування попередників.
— Я не помилюся, коли скажу, що наш доїльний зал на тваринницькому комплексі в Углуватці — це справді таки гордість для Галини Василівни, — говорить головний технолог тваринництва корпорації Олександр Деркач. — Вона, свого часу, доклала багато зусиль, щоб він з’явився й запрацював. Як і те, що по новому оснащувалися телятники й корівники.
— А хіба тільки це? А сховища для соковитих кормів, тобто — силосу й сінажу, накриття для сіна та соломи — тут також вкладена наполегливість Галини Василівни, — додає обліковець-лаборант МТФ Таміла Галяс. — Коли всі ці сховища почали діяти, ми стали годувати худобу припасами з річних запасів. А загалом ферма — це й робота місцевому люду, й щомісячні надходження коштів від реалізації молока, відповідна сплата податків. Уже за одне це треба дякувати Галині Осадчій.
Ось так, у повсякденних клопотах, підійшла Галина Василівна до свого ювілею. Звичайно, дають себе знати пройдені десятиліття, дається взнаки й пережите, згорьоване… Бо ж було всього, як і в кожної людини. Але Галина Осадча зберегла енергійність і наполегливість.
І про це каже просто:
— Доки зможу — хоч чимось допоможу селу й господарству. Не зможу — буду гордитися тим, що щось таки добре зробила, що не даром тут пройшли прожиті роки…
Тож із роси й води вам, шановна ювілярко!
Василь МАРЧЕНКО,
фото автора.
с.Углуватка
на Христинівщині
