Наш земляк, копіюватець Віктор Крамар, який тривалий період проживає і працює в м.Луцьк, добре відомий в нашому краї завдяки виходу з друку (2016, 2018 рр.) ґрунтовного історико-краєзнавчого дослідження «Копіювата: зберегти від забуття».
Фонд краєзнавчих видань Монастирищини сьогодні поповнився новим вагомим, мудрим і цікавим дослідженням Віктора Володимировича «Пам’ять роду: копіюватські Крамари. ХVІІІ – ХХІ ст. Предки та нащадки». Використовуючи архівні документи, спогади старожилів своєї родини, автор досліджує генеалогічне дерево свого роду від згадки про першого засновника (1748 рік) до сьогодення, знайомлячи читача з розгалуженими гілками крамарівського роду аж до сучасного юного 9-го коліна. Книгу Віктора Крамара, на створення якої автор витратив багато років наполегливої праці, невтомних пошуків, читаєш без відриву, як захопливий бестселер. Адже через долі поколінь однієї родини постає історія нашої України, невигадана, жива, яку творили наші предки, пройшовши війни, революції, колективізацію, голодомори, репресії, гулаги й сибіри…
Чому в жорстокому кривавому сьогоденні, через яке проходять наша держава і народ, кожному істинному українцю так важливо знати в першу чергу історію свого роду? На це скерований заповіт автора:
«Якщо хочемо зберегти свою націю, свою українську державу, якщо хочемо бути достойними спадкоємцями наших предків, не маємо права їх забути, відцуратися рідної мови, рідного коріння, аби не загубити відчуття причетності до свого роду, щоб не перервалася та ниточка, яка пов’язує минуле і майбутнє, аби не загубити стежку до святого місця, де народився і ріс, де закопана твоя пуповина, де починало битися твоє серце».
Надзвичайно цінними для сьогоднішніх поколінь українців є аналіз історичних подій і висновки автора про їх причини й наслідки. Після прочитання останньої сторінки книги хочеться ще раз повернутися до передмови, яку дає автор, знайти на сторінках аналогії в долі й свого роду, своєї сім’ї. Ще раз переконатися в тому, яку роль відігравав і відіграє сьогодні одвічний ворог України й усього українського – московський агресор.
«Наше минуле окупанти і зайди віками викривляли і перекручували, подавали в кривому дзеркалі, викорчовували духовні корені українців, щоб у такий спосіб покалічити національну свідомість та нашу душу. Наш мозок з дитячих літ прополіскували антиукраїнськими ідеологіями, коли борців за волю України та великих українців називали бандитами, ворогами, щоб ми не були Ми. Імперія зла все робила, щоб позбавити корінне населення історичної пам’яті, щоб порушити зв’язок віків, зруйнувати саму генетичну пам’ять українства, підрубати його родову кореневу систему, щоб «от этих хохлов» не залишилося й сліду, зробити «єдіним советскім народом», без згадки, якої ти національності, де твоя мала батьківщина, з якого ти роду, без можливості змалку гордо вимовляти «Я – Українець», як це здавна заведено в Польщі, де маленький поляк на весь голос усім заявляє: «Я єстем поляк».
«…Найперший об’єкт нищення для росії від злощасної Переяславської ради і дотепер – була і залишається Україна.
Тут, на «нашій не своїй землі», московські чужинці своїми революціями та війнами, колективізаціями та голодоморами, репресіями та виселеннями лише за 70 років «союзу» винищили понад 50 мільйонів українців.
Нав’язувана суспільству нова комуністична ідеологія призвела до значної втрати моральних та духовних цінностей, адже любов до свого народу, до рідного краю, свого роду, до його звичаїв та традицій, культури та мови, пісні та віри оголошувалась махровим націоналізмом і були чи не найбільшим злочином перед москвою, за що мільйони українців поплатилися своїм життям, тюрмами, концтаборами та виселенням до Сибіру».
«Всі загарбники та зайди, прийшовши на нашу землю, свідомо і методично нищили нашу мову, бо вона – основа основ нашої етнічності й перша ознака нації; нищили наших провідників та нашу віру й церкву, нашу освіту, нашу культуру, звичаї та традиції, наші літописи, стародруки та архівні документи. Для чого це робилося? Найперше, щоб приховати злочини розстрілів, голодоморів та репресій, а по-друге, щоб знищити історичну пам’ять про наше коріння, про наші родоводи, про наш давній український етнос».
«Однак українці вижили, і до сьогодні нас довели наші глибокі корені, наша мова, наша віра, наші звичаї та традиції, наша ментальність. І світові ми, українці, цікаві насамперед своєю національною культурою, бо це проєкція на майбутнє».
«Виборовши свою незалежність, українці гідні того, щоб їхнє життя нарешті поліпшилося, гідні жити у вільній демократичній країні разом з європейським цивілізованим світом. Саме за це в боротьбі за свою волю і свободу Україна зазнала мільйонних жертв, саме за це кращі сини нашого народу гинули на Майдані та на Сході країни з 2014 року, саме за це кладуть свої життя українські воїни, захищаючи нашу землю у повномасштабній війні, яку розв’язала кремлівська росія проти України 24 лютого 2022 року».
Нова книга Віктора Крамара, без сумніву, спонукає зацікавлених читачів різних поколінь до пошуків свого родоводу, а разом з тим до глибшого пошанування історичного минулого нашого народу.
Для працівників Монастирищенського краєзнавчого музею нова книга, як і попередня, стане вагомим посібником для вивчення історії нашого краю, допомагатиме при проведенні тематичних екскурсій, присвячених героїчним і трагічним сторінкам в житті нашого краю і всієї України.
К.Бульба, науковий працівник Монастирищенського краєзнавчого музею
