У Черкасах 15 грудня презентували нове видання — творчий доробок Василя Симоненка. Видана вона з ініціативи та за повної підтримки Благодійного фонду «МХП — Громаді». В основі збірки — твори письменника, а також раніше не публіковані 80 сторінок одного з його рукописних зошитів, датованого 1962-1963 роками. Книжка вийшла накладом 3 тисячі екземплярів і буде роздана по бібліотеках України.
Літературознавець і упорядник збірки Василь Пахаренко підсумував роботу:
— Я радий, що 15-17 літні відкриють для себе Симоненка трохи іншим, ніж я колись для себе. У 1981 році я, тоді ще школяр, купив у нашій сільській книгарні томик «Лебеді материнства» невідомого мені на той час Василя Симоненка — на уроках про нього тоді й не згадували. У книжці були далеко не всі його вірші, а деякі рядки спотворено: скажімо, у його звертанні до України замість «Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено» було «на твоє червоне знамено»…
Підкреслив Василь Пахаренко й ту цінність видання, яке щойно вийшло друком, що юні поети побачать із чернеток Василя Симоненка, в яких пошуках народжуються вірші.
Директорка Благодійного фонду «МХП — Громаді» Тетяна Волочай розповіла, що це честь для них — оприлюднити тексти Василя Симоненка, яких ще навіть не бачили українці:
— Фонд уже дев’ять років дбає про розвиток громад у 13 областях. Зараз головний напрямок — це допомога військовим: дронами, пікапами. Але підтримуємо і далі культурні проєкти в громадах, адже це фронт боротьби за світогляд, ідентифікацію, й він набуває все більшого значення. До повномасштабної війни одним із найвідоміших наших проєктів був «Кіно просто неба», спільний із асоціацією «Дивись українське». Зараз, зважаючи, як на окупованих територіях рашисти заливають мізки наших дітей своєю пропагандою («йолкі желаній», «разговори о главном»), ми перевидали унікальну збірку українського дитячого фольклору авторства Марії Пилипчак і передали ці книжки в дитсадки й музичні школи. Оскільки росія хоче стерти нашу пам’ять про історію й присвоїти наше минуле собі, тому нищить музеї, ми підтримали музеї: знаний усіма в Пирогові під Києвом, а також локальні, славетних українців: В’ячеслава Чорновола і Василя Симоненка на Черкащині, Василя Стуса і Миколи Леонтовича на Вінниччині. Збірку Василя Симоненка видали, як борця за право на рідну мову, культуру. Його вірші — як тест: якщо озиваються в серці, значить, ти справжній громадянин України. Разом із родиною поета, з видавництвом, з колегами ми зробили цей проєкт соціального партнерства.
Видавець і волонтер Олександр Третяков зазначив, що їхній колектив намагався зробити дві речі: видати книгу максимально якісно та максимально чесно. Адже щодо другого, то деякі видавництва мають навіть судові тяганини через порушені авторські права:
— При підготовці цієї книжки тексти і матеріали узгоджено з родиною поета. А ілюстрація на обкладинці стала сенсацією: це картина пензля дисидентки, шестидесятниці Алли Горської. Робота не підписана. Коли видавці звернулися до родини художниці, вони навіть не знали, що є така її картина. Саме завдяки менеджменту фонду «МХП — Громаді» було зроблено все для дотримання правової складової. Нам залишилося якісно зробити книжку. Скажімо, деякі деталі творчої кухні: ми вирішили, що не можна подавати рукописи Василя Симоненка зменшеними, тому навіть перейшли на інший формат — щоб читач бачив руку Симоненка, який пише, в реальному масштабі.
Як пояснив Олександр Третяков, назва книжки з’явилася після кількамісячної дискусії, і було вирішено зупинитися на назві «Молитва». Враховуючи ситуацію війни в Україні та узгоджуючи з біблійним сюжетом ілюстрації на обкладинці — Василя Симоненка в образі Юрія-змієборця.
Це вже п’яте видання Симоненка у їхньому видавництві, зауважив Олександр Третяков, при цьому колись двотомник (державне замовлення, 2005 рік) був цензурований: влада вирішила вилучити передмову Василя Пахаренка. «Але я тоді видав її окремою брошурою і презентував разом із двотомником», — пригадує ту історію Третяков.
Художник Віктор Олексенко познайомився з переписами творів Василя Симоненка ще в радянські часи, студентом, в Одесі. Каже, що там, серед патріотичного кола друзів, він як українець народжувався вдруге. Тому, працюючи над «Молитвою», почувався особливо відповідальним. Марина Чеперис, завідувачка відділу мистецтв обласної бібліотеки для юнацтва імені Симоненка, додала, що малюнок, який на обкладинці, Василь Симоненко бачив, бо Алла Горська привезла його поетові в лікарню, коли він уже тяжко хворів.
На фасаді будівлі по вулиці Василя Симоненка в Черкасах, де проходила презентація, було представлено фотовиставку, на якій — портрети, світлини авторських записів Василя Симоненка, місць, пов’язаних із життям поета.
