ЕСЕ
У свідомості сучасного людства є базові, фундаментальні поняття, котрі суттєво впливають на наше сьогодення, кардинально змінюючи потік під ім’ям «ЖИТТЯ», що корелює як з реальним часом, так і з віртуальним інтернет-простором (контентом, подкастами тощо). Безперечно, таким домінованим фактором є дефініція «КОХАННЯ»; саме у вузькій інтерпретації стосунків між Жінкою та Чоловіком , у класичному розумінні таких надзвичайно потужних емоцій. Кожна генерація авторів віддзеркалює у своїх творах власне бачення, життєвий досвід, ніжно торкаючись сенсу БУТТЯ, намагаючись з «пазлів» створити часо-просторову художню картину світу, ХРОНОТОП.
(Косів: Видавець «Писаний Камінь», 2021. – 112с). Як на мене, це новітній український інтелектуальний прозовий дискурс про кохання. Галина Коризма-Михайлюк зазначає: «Цю книгу я написала у співавторстві з письменником Петром Кухарчуком. Є люди, які надихають до слова, дають побачити і зрозуміти непомічені тонкощі природи, які дарують любов до ближнього, у яких море доброти…». Є також неймовірно чіткі та виразні ілюстрації до тексту самої пані Галини. Анотація вводить вдумливого читача в сенси, котрими мерехтить книга, відображаючи підґрунтя авторського «Я»: «Уявіть на хвилинку, що у ваших руках не книга, а квітчаста хустина, зав’язана в маленький вузлик. Прагнете заглянути, що знаходиться всередині? Авжеж. Саме цей подарунок чекає на вас. Тоді, гайда, ровзв’язуємо… Спокійно, легко, вдихаючи свіже повітря, бо що ми варті без неба, сонця, землі, зір… Зараз посиплеться безліч слів, які народились у глибині сердець двох співавторів, які закохані у природу та життя. Саме вони мріють збагатити, ощасливити кожного читача прозою-есе, котрі будуть стимулювати та надихати у прийдешній день».
Що це? Чому? Для чого? Через що? Як на мене, це зворушливі хроніки кохання. Промовистий дует-діалог надзвичайно сильних закоханих, жінки та мужчини, суголосних у своїх яскравих емоціях і підтекстових сенсах…
ХУДОЖНЯ КОНЦЕПЦІЯ НАШОГО УКРАЇНСЬКОГО БУТТЯ… Відверті думки, потужні етносимволи, глибоке доросле кохання. Ми, читачі, поринаємо у вишукану прозово-поетичну партитуру кохання. Книга починається новелою Петра Кухарчука під промовистою назвою: «ТАКА, ЯК ТИ!?!», де епіграфом є знакові слова Святослава Вакарчука: «Така, як ти, буває раз на все життя, і то із неба!?». АПОФЕОЗ КОХАННЯ! АПОФЕОЗ ПОЧУТТІВ… Журавонька ніжно озивається, тремтливо зізнаючись у коханні: «Я твоя маленька золота осінь. І це тобі в дарунок – мелодія дощу, присмак духмяного чаю і загорнуті у маленький вузлик щирі почуття. Чуєш, як співає дощ? Це для тебе пісня-спомин про осінній парк, де ми були разом. Осінь не може крокувати без Любові…??»
Також у якості епіграфів до окремих новел слушно використовуються вислови багатьох українських авторів, серед них: Оксана Кузів, Володимир Присяжнюк, Дмитро Вінтоняк, Іван Франко, Наталя Данилюк, Адель Станіславська, Леся Шмигельська, Михайло Жайворон, Леся Геник, Марія Скоропад, Ігор Павлюк, Любов Волощук-Толмачова (перелік подано за з’явою імен і прізвищ у книгах).
Прочитайте мене між рядків
Там я – сильна і духом вільна,
Там я – велет і скеля, і твердь
Там я – трішечки божевільна
Оксана Кузів
Так, формується неймовірно потужний художній Всесвіт, як Колесо Сансари, як Колесо Долі. Усе є суголосним нашій українській автентичності: культ українського кохання, культ українського життя. І поруч – давні українські Боги і Богині славнозвісних аріїв, наш давній, ще протоукраїнський космос, безперервне Коло, безкінечний рух: «Поруч крокують закохані молодята, обіймаються, цілуються, нічого не помічаючи, дарують промінчики такого теплого, знайомого до болю відчуття, відчуття злету – їх оберігають богиня арійців Лада та її чоловік Ладо – охоронець всеєдиного ладу, вірного подружжя та родинної злагоди, весілля, кохання, усіляких насолод та благополуччя». Наші прадавні обереги!
Особливої забарвленості дискурсу надає унікальний дієслівний ряд, що створює значущий звукопис: «Перекидатися вітром, перекроюватися долею, перемагатися життям, переливатися щастям, переліковуватися надією, переломлюватися бажанням, перекопуватися споминами, перенаповнятися хвилюваннями, перенапружуватися чеканнями, перепалюватися мріями, пересвідчуватися зорями…» (Петро Кухарчук. Новела «Калина»). «Журавонька» (Галина Коризма-Михайлюк) вибудовує звуконаслідування, яке відлунює прекрасною українською осінньою порою: «Шурх-шурх… шурх-шурх…шелестить березове листя. Безмір втішена, поспішаю бігцем, щоб першою відшукати опеньок??»
Так, послідовно виникають обриси картини української Любові, картини українського еросу, і сприймаєш це щиро, відверто, починаєш вірити в такі мерехтіння сенсів: «Я не вмію ділити світанки на двох, бо зустрічала їх сама, не знаю теплоти вечорів, бо лише подумки грілась чиїмись порадами… Я надто люблю вільний час, який присвячую творчості… Я планувала усе сама і розставляла карти, як хотіла. Я не спішила… Направду, і досі не спішу… Серед щасливих людей ходить Сонце й живе Любов. Квіти цвітуть для того щоб була весна» (Журавонька).
Художній дискурс-дует має надзвичайно яскраві, надзвичайно різноаспектні афористичні конотації, тут проявляється шаленість думок, шаленість дорослого кохання, пізнього, наскільки пізнього, як-от:
«Ви знаєте? Так хочеться жити, насолоджуватися ілюзорною миттєвістю. Ви знаєте? Так хочеться жити… так, як не напишуть ніде…» («Добра фея»); “…Лиш нелюбов не знає самотності ночі» («Душа, що заблукала»); «Вам нестерпно хочеться злітань, тіло згоряє від потреби обіймів близької вам людини, яка зовсім про це не здогадується і від цього не переймається шаленістю ваших думок, нелогічністю Ваших усмішок, бурхливістю настрою…» («Душа, що заблукала»); «І поки будуть квітувати вам сади, доти в достиглому літі будуть спраглі вишні, і вкоротяться тіні на потомлених дорогах, і на лихо старості помолодіють ваші літа» («Спрагла вишня») (Петро Кухарчук).
Галина Коризма-Михайлюк (Журавонька) підтримує цю вишукану розмову, своєрідний мистецько-філософський дует, креслить партитуру кохання: «Я жадала, щоб ви мене поцілували так, як не напишуть жодні романи. Тремтіла, як вишня перед зливою, здригалась, бо відчувала: – от-от проллється дощ і лляне плаття промокне до останньої ниточки»; «Я осінь, яку ніхто не змінить! Тільки-но поглянь навкруги – зомлієш від жіночої краси природи!»; «Я боялася вашого глибинного погляду, що перевертав океан почуттів та хапав в обійми моє серце. Чи може, просто серед грудневого дня, я злякалась закохуватись?»; «Любов не підвладна часу, вона завжди є, бо вона вічна… Чуєте, любов вічна!»
Отже, кохання на двох, Лада та Ладо, кохання – як політ у часі та просторі. Без сумніву, книга Галини Коризми та Петра Кухарчука «Подарунок & Маленький вузлик щирих почуттів» є космологією кохання, яскравим репрезентантом новітнього літературного українського процесу першої чверті ХХІ століття.
Любов Дяченко – Лисенко, доцент Університету сучасних знань (м.Київ, Україна), член Товариства «Знання» України, член Національних спілок журналістів та краєзнавців України
Щиро дякуємо вам, пані Любове, за рецензію до нашої книги-есе «Подарунок&Маленький вузлик щирих почуттів».