Свого часу, в 1975-1995 роках, я регулярно, по кілька разів на рік, бував у Карпатах. На те була своя причина. Але кожного разу, де б я не був, — у Яремчі чи Ужгороді, Косові чи Мукачевому, Вижниці чи Рахові, Делятині чи Ясіні, Тячеві чи Сваляві — не лише милувався навколишньою красою, а й цікавився минувшиною цього краю, спілкувався з місцевими жителями, вслухався в їхню мову. Мимоволі робив для себе висновок, які імена та прізвища властиві бойкам і лемкам, гуцулам й угорцям, румунам і словакам. На Черкащині в ті часи в колгоспах працювали чимало приїжджих бригад, як казали, будівельників-західняків, і, зустрічаючись та розмовляючи з ними, безпомилково за прізвищами-іменами таки визначав: це — будівничі з Буковини чи Львівщини, із Закарпаття чи Івано-Франківщини.
Рідне село — Осітна на Христинівщині
Знайомлячись із Юрієм Ковачем, коли він у Верхнячці став головним агрономом тутешнього СТОВ, я впевнено сказав, що радий бачити представника сонячного Закарпаття на черкаській землі, а почув від нього несподіване:
— Ні, я не із Закарпаття, моє рідне село — Осітна, яке тут-таки, в Христинівському районі.
І це — справді так. В Осітній Юрій Ласлович народився 6 січня 1976 року в родині місцевих селян. Його батько, Ласло Дмитрович, працював механізатором у тутешньому колгоспі, з посади тракториста був призначений бригадиром тракторної бригади. Мати, Тетяна Романівна, все життя трудилася дояркою на колгоспній молочно-товарній фермі. В Осітній вона, пенсіонерка, й нині проживає (батько, на жаль, уже відійшов у засвіти). Тут-таки, в Осітній, Юрій ходив у місцеву школу-восьмирічку. А дев’ятий і десятий класи закінчував, як і всі ровесники-односельчани, в сусідній Кузьминій Греблі. Що стосується Закарпатського краю, то він є рідною стороною дідів із батькового роду Ковачів.
Юрій не вагався, яку професію обрати, куди піти вчитися. Він змалку не цурався роботи на землі, його вабили поле, простір ланів. Тож без вагань вступив навчатися на агрономічний факультет аграрного вишу. Звичайно ж, найближчого — Уманського.
І Синиця, й Кузьмина Гребля
Навчався Юрій Ковач з інтересом та бажанням, студентські роки для нього й зараз є світлим спомином. Виш дав не лише глибокі знання з агрономії, а й ще більше розвинув любов до землі, прищепив глибоку шану до хліборобства. Тож по його закінченні він не шукав чиновницького крісла десь в управлінській мережі, а відразу погодився на першу роботу за фахом. В агропідприємстві, що в селі Синиця Христинівського району, запропонували йому вакантну на той час посаду агрохіміка. Пропрацював на ній Юрій Ковач аж якихось два місяці. Але й їх вистачило керівництву господарства, щоб оцінити глибину знань і побачити старанність молодого фахівця. Тож довірили посаду головного агронома агропідприємства. А коли виникла вакансія головного законодавця поля в більшому господарстві сусідньої Кузьминої Греблі (знаної Юрієм ще зі шкільних років), він, не вагаючись, погодився.
«Поле, земля, хліборобство — це моя стихія»
У СТОВ «Верхнячка-Агро» тривалий час керівником був Григорій Грушовенко, а головним агрономом — Павло Коваль. Григорій Петрович цінував Коваля за його надзвичайний професіоналізм, глибокі практичні знання агрономії, розуміння особливостей кожного лану, кожного клаптика землі. На жаль, життєвий шлях Павла Коваля обірвався завчасно, він ще б міг працювати та й працювати, та хвороба виявилася невблаганною…
СТОВ «Верхнячка-Агро» — господарство й за розмірами більше, й має багатогалузевий напрямок, головному агроному тут є чим клопотатися. Тому не дивно, що на цю посаду запросили Юрія Ковача, в якого вже був досвід. Так одинадцять років тому він очолив агрономічну службу СТОВ. Роботи було багато, бо, крім зернових та технічних культур, тут мають і кормовий клин, адже в господарстві потужно ведуть галузь молочного скотарства. Ю.Ковач сповна переймався вирощуванням як зернових, олійних, так і кормових культур. І хоча з площами було все жорстко, зміг запровадити ще одну галузь — овочівництво, знайшовши для цього невелику ділянку. А оскільки запровадив прогресивну технологію вирощування, то тих лічених кілька десятків соток землі вистачило, щоб вирощувати на них чималу кількість овочів. Отож, верхняцькі огірки та помідори добре знають у навколишній окрузі, на них є попит не лише в ближніх, а й у дальніх консервних підприємствах.
Сім років Ю.Ковач був головним агрономом СТОВ «Верхнячка-Агро». А коли очільник СТОВ Григорій Петрович Грушовенко вирішив піти на заслужений відпочинок, генеральним директором став Юрій Ласлович Ковач. Уже чотири роки він — очільник цього СТОВ. Однак висока посада не применшила в нього любові до поля. Зустрівшись під час жнив минулого літа з ним на пшеничному лану, я почув від нього:
— Посада — посадою, але поле, земля, хліборобство були, є й залишаються моєю стихією, потребою моєї душі.
Я не сумніваюся в щирості цих слів ні на йоту. Так він думає, так він діє, цим і живе.
Доброзичливість, помножена на відповідальність
Готуючи до друку цей матеріал, я поцікавився в трудівників СТОВ міркуваннями про генерального директора Юрія Ковача. На великий подив, оцінки співрозмовників виявилися одностайними. Високо цінують очільника господарства й керівники виробничих підрозділів, і рядові трудівники, й провідні спеціалісти. Всі ставлять у заслугу Юрію Ласловичу те, що він, як і його попередник Григорій Петрович Грушовенко, наполегливо зберігає галузь тваринництва. В цьому люди бачать величезну користь як для жителів Верхнячки, так і для землі, на якій хазяйнує СТОВ. Бо ферма дає постійну роботу людям у рідному селищі, непогані заробітки. Завдяки МТФ мають роботу не лише ті, хто там цілорічно трудиться, а й механізатори, які вирощують та збирають кормові культури, створюють річний запас кормів для племінного поголів’я великої рогатої худоби. Й земля навколо Верхнячки має вагому користь від ферми.
— Люди платять довірою Юрію Ласловичу за його доброзичливість, уважність до них, — розповів головний агроном СТОВ Юрій Мосійчук. — Для нього правило — вислухати людину, зрозуміти ситуацію, в якій знаходиться працівник, допомогти, якщо це потрібно. Треба кошти на лікування — допоможе, сталася якась у людини скрута в житті — підставить плече. Спеціалістам багато підказує, радить, як вчинити краще. Стояв і стоїть горою за молочне стадо, бачить доцільність його утримання в тому, що воно дає молоко, роботу односельчанам, неабияку користь землі. Адже наші поля регулярно одержують гній, і ця органічна пожива зберігає родючість нашої землі. Кожного року гній вноситься на 150-180 гектарів. Таким чином СТОВ дбає про те, щоб родючість не падала, щоб кількість гумусу в ґрунті не знижувалася, щоб земля ланів наших була родючою й у майбутньому.
Віталій Яретик почав працювати в СТОВ «Верхнячка-Агро» заступником генерального директора по тваринництву недавно. Та за цей час молодий спеціаліст сформував чітку думку про стиль роботи Юрія Ковача.
— Наш генеральний директор — не лише дуже уважний до думки спеціалістів, а й постійно підтримує їх у роботі, рахується з пропозиціями, — сказав Віталій Яретик. — У цьому — його велика перевага. Як і вміння почути кожного трудівника, зрозуміти, допомогти йому. Я це відразу побачив, і за це йому щиро вдячний. Люди поважають Юрія Ласловича й за його постійну турботу про збереження багатогалузевого напрямку господарювання СТОВ. Це дається нелегко, але наш генеральний директор наполегливо тримається головної лінії. А загалом Юрій Ковач — людина на своєму місці. Маю на увазі не лише посаду, яку він займає, а й його місце в житті, в сільському бутті, в буднях громади, в спілкуванні з оточенням. Таким, як він, щастить стати далеко не всім колегам його рангу.
Залишається лише додати до цих слів єдине: так тримати курс надалі, Юрію Ласловичу! І, як мовиться, — з роси й води вам, ювіляре!
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. СТОВ «Верхнячка-Агро» на Христинівщині
