Ніна Волинець зростала у співочій родині. Захоплювалася маминим дзвінким, як у жайвора в піднебессі, голосом. Тенором підтягував їй тато. Пальці його рук ще й віртуозно перебирали кнопки на гармошці, розсіваючи навкруги іскристу музику.
Першою її сценою стала смарагдова, встелена синьооким барвінком, балка поблизу рідного Стебного. Мальовнича краса місцини приваблювала жителів округи. Сюди сходилися на маївки чи відпочити після важкого дня. І співали, співали…
— У балці голоси звучали якось по-особливому. Відлуння, природна акустика створювали атмосферу концертного залу чи древнього амфітеатру, — ділиться спогадами жінка. — Я заслуховувалася, а згодом і сама стала співати. Дорослі помітили моє бажання виступати й заохочували цукерками — подушечками в какао. Якою ж смачною була та нагорода, та ще й зароблена власним голосом!
Зерна народного співу назавжди засіялися в дитячій душі. Скільки тих років пронеслося, а в пам’яті звучить мамин голос, пісні, які співали рідні люди у рідному селі.
Ніна Іванівна — найстарша в народному аматорському фольклорному колективі «Поточаночка», творча біографія якого налічує не один десяток років. Дівчата ставляться до неї з особливою повагою.
— Наш Бабусик, так ми її ласкаво звемо, — душа гурту. Більшість творів, які виконуємо, принесені саме нею, — розповіла керівниця колективу Тамара Дудченко. — Буває, зберемося на репетицію, а вона вже й пісню нагадала, почуту ще в дитинстві. Наспіває, ми ж відразу підхопимо. І летить наше різноголосся Черкащиною на фестивалях, оглядах автентичної творчості. Ось і недавно взяли участь у конкурсі протяжної пісні «Над Чумгак-рікою». Виконували баладу, в якій трагічні долі людей через кляту війну не відразу сприймаються. Вимальовуються в уяві події давнього часу, й мимоволі вже з минувшини опиняєшся у сьогоденні. Знову війна, розставання, а для багатьох, на жаль, назавжди. Мабуть, тим і цінна народна пісенна творчість, що набуває особливих відтінків нашого життя. У долі України, як і в пісні, багато сумного. Хочемо, щоб скоріше настала наша Перемога, тоді ми обов’язково будемо співати більше радісних пісень. Влучно звучить: «І скаже матуся: «За вас я молюся, хай край наш ніколи вогнем не пала. Сини України, любіть Україну! Вона для любові життя вам дала».
Фольклорний ансамбль «Поточаночка» обдаровує шанувальників своїм співом уже понад сорок років. З них понад два десятки — з почесним званням народного.
Тодішній завідуючий районним відділом культури Олександр Луцишин згадує: «Організатором колективу стала жіночка, яка працювала прибиральницею. Не мала бабуся Наталка (вже й не пам’ятаю її прізвища, так давно те було) спеціальної освіти. Бог наділив її неабияким даром. Настільки глибоко відчувала музику й техніку виконання, що не всім професіоналам таке під силу. Розписувала всі партії, відчувала найменший огріх. Ще й організатором була славним. Продовжувачем її справи на довгі роки стала Надія Іванівна Крамар. Під її керівництвом здобули звання народного, яке підтверджують і понині. Люблю я цей колектив за самобутність і нестримне бажання нести до людей народну пісню. Приємно, що він живе понині й прославляє наш край».
Склад колективу, звісно, змінюється — таке життя. Нині живуть активно, з натхненням працюють у своїй творчій сім’ї Тамара Миколаївна Дудченко, Ольга Володимирівна Опалім, Ніна Іванівна Волинець, Зінаїда Анатоліївна Хоружа, Людмила Леонідівна Діхтярьова, Єфросинія Денисівна Дудченко, Оксана Миколаївна Герасименко. За словами керівниці, всі учасниці ансамблю — талановиті. Без золотого другого голосу Ольги Володимирівни важко уявити звучання будь-якого твору. Вона, як і Ніна Іванівна, — солістка, й теж чимало пісень подарувала колективу. Всі жіночки для Наталії Миколаївни, як рідні, й усі — яскраві.
«Поточаночка» має колектив-супутник «Барви». Під керівництвом Тамари Дудченко дівчатка продовжують традиції своїх бабусь, зачаровують слухачів веснянками, колядками, щедрівками, цікавляться місцевими обрядовими піснями.
«Барвистий, своєрідний, воістину народний, — саме так характеризує «Поточаночку» режисер Калинопільського будинку культури Ірина Засунько. — Особливістю ансамблю є те, що пісні виконуються акапельно. Вокалісти гармонійно поєднують свої голоси, створюючи багатошарове звучання. Спів без інструментального супроводу плюс автентичність — це саме те, що додає колективу привабливості й прокладає шлях до участі та перемогах у заходах обласного рівня».
Слухаючи автентичні пісні у виконанні «Поточаночки», подумала, що це — не просто фольклор, а своєрідна зброя проти російського засилля, яке роками вростало у нашу повсякденність, робило свою невдячну справу. Саме сьогодні необхідно підтримувати тих, хто пропагує та зберігає автентичну українську пісню, яка є оберегом і душею нашого народу.
Тамара КОМАР,
селище Калинопіль
