До почесної когорти Праведників народів світу, пошанованих за порятунок євреїв у роки Другої світової, з-поміж понад 2,5 тисячі українців належить і наша землячка Олександра Максимівна Шулежко. 28 травня виповнилося 120 років від дня народження цієї уславленої жінки з непростою життєвою долею.
Олександра Шулежко з’явилася на світ Божий на початку позаминулого століття 15 травня 1903 р. (за старим стилем), а її маленькою батьківщиною стало село Михайлівка Золотоніського повіту (Драбівщина). Зростала в заможній селянській родині Шелудьків і саме це уможливило її навчання в Золотоніській жіночій гімназії. У 1921-му поєднала життєву долю зі священником Федором, який належав до Української автокефальної православної церкви, й тому лихозвісного 1937 р. згинув у сталінській катівні. Олександра залишилася сама з чотирма маленькими дітьми на руках.
Аби зреалізувати мрію стати вчителькою, закінчила педтехнікум, потім працювала в дитсадку №4 м.Черкаси. З початком нацистської окупації міста очолила місцевий притулок для дітей-сиріт. У ньому утримувалося близько 100 вихованців, в тому числі й 25 представників єврейської національності. Попри смертельну небезпеку, жінка зробила все для порятунку маленьких євреїв, уводячи в оману окупаційну владу.
Міська управа виділила мізерні кошти на утримання цього закладу, все інше створювалося працею його вихованців під керівництвом О.Шулежко: вони обробляли город, вирощували декілька поросят, доглядали кіз, заробляли кошти в господарстві місцевого землевласника. З наближенням фронту притулок евакуювали у Вінницьку область, де дітей без будь-яких засобів для існування поселили у вщент розореному Соболевському дитбудинку. І в цих екстремальних умовах невтомна завідувачка зуміла забезпечити виживання дітей.
Після приходу радянських військ вихованців повернули до м.Черкаси, а на рятівницю чекав дуже непростий період її життя. Тоді дізналася, що ще в 1942-му згорів у танку її 18-річний первісток Вадим. Сама ж вона впродовж понад 20 років перебувала в страшному режимі підозри з боку радянської влади, яка начепила на неї принизливий ярлик колаборантки. Їй заборонили займатися педагогічною діяльністю, жінка змушена була вдовольнитися скромною посадою працівниці реєстратури міської лікарні. Проте й тут вона продовжила свою добротворчу діяльність: стала донором крові й здала її загалом щонайменше 150 літрів.
Та, зрештою, справедливість взяла гору, подвиг Олександри Шулежко став відомий загалу й вона отримала посвідчення учасниці партизанського руху, а в 1985 р. — орден Вітчизняної війни 1-го ст. Всього два роки не дожила вона до найвищого поцінування її героїчного вчинку: 11 червня 1996 р. ізраїльський інститут Яд Вашем присвоїв їй почесне звання Праведниці народів світу (посмертно) із занесенням імені на Стіну Пам’яті в Єрусалимі.
Прийшло й запізніле визнання Праведниці у рідному краї. В 2013 р. в Черкасах відкрили меморіальну дошку на честь Олександри Шулежко. У 2017 р. їй було присвоєно звання «Почесна громадянка м.Черкаси», а під завісу воєнного 1922 р. в Черкасах з’явилася вулиця Праведниці О.Шулежко.
Пам’ятаймо нашу уславлену краянку! Особливо це важливо в сучасні доленосні дні, коли в кривавому двобої зі знавіснілими рашистами вирішується доля української нації, й коли постало нове покоління дітей війни. А новочасні Праведники — безстрашні воїни ЗСУ, самовіддані енергетики, жертовні медики, працелюбні педагоги — роблять усе задля того, аби порятувати дітей — наше майбутнє!
Григорій ГОЛИШ, директор наукової бібліотеки ім.М.Максимовича Черкаського національного університету ім.Б.Хмельницького
