Прем’єру вистави «Носороги», динамічну трагікомедію, запропонує глядачам 20 і 27 листопада Черкаський обласний академічний музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка.
— Я довго перечитував, що нового взяти в репертуар, бо до повномасштабної війни були зовсім інші запити. Вибрав п’єсу француза румунського проходження Ежена Йонеско, — розповів головний режисер театру Станіслав Садаклієв.
У «Носорогах» Йонеско йдеться про втрату індивідуальності під тиском масової свідомості, про вибір — опір або пристосуванство. П’єса частково відповідає на запитання, як небезпечні ідеї оволодівають людьми, а то й цілими державами. Як от і сусідньою з нами…
— Багато пишуть, що автор змалював нацистську Німеччину. Але сам Йонеско зауважував, що це не про якусь локальну історію. Проблема актуальна зараз, і ще актуальніша, думаю, буде після нашої перемоги, — пророкує довге життя виставі Станіслав Садаклієв.
Поставити на сцені Черкас п’єсу французького «театру абсурду» — певний ризик, бо це не простий для сприйняття матеріал. Тому глядачі, які не зможуть адаптуватися до жанру, може, й підуть, не додивляться, припускає режисер.
— І ми їх зрозуміємо, не образимося. Але ми хочемо й такі речі ставити, і на них є запит, — пояснює він. — До прикладу, ті вистави, які запам’ятали наші актори й глядачі і які в останні десятиліття були справжніми театральними подіями, не завжди збирали касу і недовго були в репертуарі, але вони потрапили в підручники з історії українського театру.
Дійство «Носорогів» на сцені розгортатиметься в особливих декораціях: у вигляді кубів, і то чорно-білих. Сценограф Сергій Ридванецький спроєктував витриману форму, проте, каже він, завдяки такій умовності глядачам буде легко вмикати уяву. Художниця з костюмів Наталка Ридванецька створила індивідуальне вбрання для кожного актора, попри те, що в усіх воно чорно-біле, геометричне. Музична складова — придумка режисера-постановника. Хореограф Руслан Лисінський обіцяє пластику всіх героїв «не дуже складну, але незвичайну, ближчу до сучасної».
— Треба кидати собі виклик, робити щось нове і таким чином розвиватись, — підсумовує Станіслав Садаклієв. І додає: — Дякуючи ЗСУ, у нас є можливість робити вистави, от такі масштабні прем’єри, ще й набирати акторів. Ми теж боремося тут — за свою культуру.
Лариса Соколовська
