Полковник у відставці Валентин Прохоренко до російсько-української війни займався бізнесом у сфері пасажирських перевезень. З перших днів повномасштабного вторгнення росії на нашу територію Валентин Петрович долучився до захисту України, взявши позивний «Прохор». Натепер, після тяжкого поранення, проходить реабілітацію в Черкасах. Хоч і демобілізований, та не забуває бойових побратимів із 47-ої ОМБР «МАГУРА»: для них відправляє комплектуючі для дронів.
Валентин Прохоренко народився 25 серпня 1964 року на Чернігівщині, звідки родом його батько Петро Якович. Ще зі шкільних років, за прикладом двоюрідного брата, теж Валентина, мріяв стати військовим. Настільки цілеспрямовано йшов до реалізації мрії, що до військового вишу наполегливо вступив із третьої спроби. Як і брат, навчався в Київському вищому загальновійськовому командному училищі, де закінчив факультет командно-тактичної розвідки.
Перший бойовий вишкіл Валентин Петрович здобув у складі «обмеженого контингенту» військ у Афганістані. Тож нині — активіст Черкаської міської організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
— Чи пригодився той досвід у сучасній війні? — цікавлюся у Валентина Петровича.
— Афганська війна й сучасна російсько-українська — це абсолютно різні речі. В Афганістані я служив у військах спеціального призначення (ГРУ), був командиром групи. Російська збройна агресія проти України, що триває з 2014 року, — це протистояння з агресором за іншими правилами війни.
На військову пенсію Валентин Прохоренко вийшов у 2000 році. Як і багато його колег, займався підприємницькою діяльністю.
— Чи думали тоді, що доведеться воювати?
— Ніколи в житті не думав, що росія нападе на Україну. Ще на початку війни, коли друзі-військові прогнозували вторгнення, не міг навіть теоретично допустити такої біди. А коли це сталося, зрозумів, що колеги були праві…
— У перші дні широкомасштабного вторгнення пенсіонерів неохоче брали в ЗСУ. Як ви потрапили на фронт?
— У лютому 2022 року мені було неповних 58 років. Тоді в Черкасах разом із однодумцями — колишніми афганцями — створили підрозділ самооборони. Двічі просилися в тероборону: прийшли зі своїм спорядженням, пропозиціями. І нас двічі футболили, мовляв, пенсіонерам тут немає чого робити. Після цього самостійно створили добровольче формування, в лютому-березні охороняли деякі об’єкти критичної інфраструктури. Діяли під контролем ОВА та місцевої тероборони. Згодом, коли мої колишні колеги почали служити в підрозділах ЗСУ, то стали підтягувати друзів і знайомих. За поданням військової частини, підпорядкованої іншій території, мене оформляв до війська Хмельницький ТЦК. Так 12 квітня 2022 року я потрапив у батальйон ССО.
— Чи довелося знову вчитися воювати, так би мовити, підвищувати кваліфікацію?
— Спочатку використовував набуті знання та вміння. Мене призначили в оперативно-плановий відділ — це здебільшого робота з картами, планування, накази, розклади занять із бойової підготовки. В окремому батальйоні сил спеціальних операцій прослужив півроку. Потім наш підрозділ розформували, мене направили в 47-ий окремий штурмовий полк на посаду заступника командира батальйону з бойової підготовки. В цей підрозділ набирали людей не за мобілізацією, а добровольців, які проходили суворий відбір. Разом із керівництвом ми займалися плануванням і проведенням занять із бойової підготовки. Враховуючи, що ще з Афганістану мав досвід і навички з мінно-вибухової справи, поглиблені під час подальшої служби (у військах це називається інженерна підготовка), то мене долучали й до цього напрямку.
Зараз мало фахівців-саперів, тож я став ще й інструктором із інженерної підготовки в своєму підрозділі знаменитої 47-ої ОМБР «МАГУРА», що на той час ще була полком. Це — легендарний підрозділ, сформований із мотивованих бійців, який пішов нестандартним шляхом розвитку та вів важкі бої на шляху прориву оборони окупантів на Запоріжжі. До речі, Магура, або Матір Слава — божество з Велесової книги; давньослов’янська богиня війни. Символ «МАГУРА» на наших шевронах походить від концепції шахового коня, який діє нестандартно, переступаючи інші фігури, а коло з шипами символізує щит.
— Чи правду кажуть, що сапер помиляється тільки один раз?
— Так. У цьому переконався на власному прикладі, коли підірвався на гранаті. Тоді (15 червня 2023 року. — Ред.) виникла непроста ситуація, коли після перших штурмів моральний дух бійців геть підупав. Їм важко було переживати страшну біду — бачити двохсотих, трьохсотих побратимів, у потрібний момент не спрацьовувала техніка. Один із підрозділів просто забуксував. Тож довелося власним прикладом підвищувати адреналін воїнів. Я першим заскочив у ворожий окоп, пробіг його майже весь, а в кінці не помітив тонку розтяжку. Виникло відчуття, ніби взуттям наступив на розпечений метал, що почав плавитися. Моментально, а, може, інтуїтивно, оцінив ситуацію, різко зробив кидок на спину. Мабуть, це мене й врятувало. Після того пролунав вибух. Перебував при свідомості, та не відчував болю. Намагався встати, а піднятися не міг. Подивився на ноги — одна з них неприродно викривилася на 90 градусів у інший бік.
У мене були саперна лопатка і скотч, із їхньою допомогою зафіксував, як шиною, потрощену ногу. Через деякий час підбіг побратим — молодий земляк, головний сержант Дмитро із Балаклеї на Смілянщині. Це — мій янгол-охоронець. Невеличкий зростом, він ледве витяг мене з окопу, на собі тягнув у безпечне місце. Поки ніс, відчайдушно благав: «Петровичу, єдине, що прошу тебе: схудни…». В евакуаційній медичній автівці сильно боліла перетягнута турнікетом нога. Дуже просив медиків відпустити хоч на кілька хвилин, натомість вони вкололи знеболення… Опритомнів у стабілізаційному пункті в Запоріжжі, де зробили перші невідкладні операційні втручання. Далі були Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім.І.І.Мечникова, Київський національний інститут раку, де оперували ногу, живіт. Відновлення та реабілітація тривають і досі.
— Ви підтримуєте тісні зв’язки з бойовим побратимами. Яку поміч їм надаєте?
— Разом із колишніми колегами по службі, однокурсниками, побратимами у відставці на волонтерських засадах допомагаємо хлопцям нашого батальйону. Та й не тільки свого. Один із київських однокурсників за кошти приватного підприємства закупив 3D-принтери, на яких виготовляємо корпуси-бомбери для «мавіків». До них — комплектуючі частини боєприпасів. Доукомплектовуємо уражаючими елементами. Їх направляємо для потреб БпЛ-ешників 2-го батальйону 47-ої ОМБР «МАГУРА». Другий напрямок — приганяємо з-за кордону джипи та інші потрібні автівки, які ремонтуємо та відновлюємо. Колишні колеги з Кропивницького, з якими служив у військах спеціального призначення, створили власний фонд, збирають кошти на всі потреби, працюю і з ними. В Черкасах потужно діє афганський комітет (міська організація Української спілки ветеранів Афганістану. — Ред.), в якому завжди знаходять можливість вирішити ту чи іншу проблему. Дуже допомагає «ЧеркасиЕлеваторТорг», керівники якого надають метал, виготовляють елементи. Ось і зараз відправляємо хлопцям їхню продукцію. Колишні співробітники з «ЧАРЗ-АВТО», керівник і начальник ремзони тролейбусного парку, загалом більшість тих, до кого зверталися, завжди допомагають…
— Хвилюєтеся про хлопців зі своєї бригади?
— Бойове побратимство — це особливе відчуття. Хлопці наші справді Герої — відважні, сильні, мудрі, витривалі — несуть на своїх плечах увесь тягар цієї війни. Хочу побажати кожному з них, щоб поверталися живі та здорові додому. А тут, на цивільних територіях, надзвичайно важливим є гасло «Разом — до Перемоги». Тільки разом, плече до плеча, підтримка до підтримки, волонтер до волонтера ми зможемо здолати цинічного підступного ворога.
У трудовій біографії мирного часу була в нашого Героя ще й сторінка праці в редакції газети «Черкаський край», де він відповідав за комерційний напрямок.
Днями полковник у відставці, ветеран російсько-української війни Валентин Прохоренко зустрів віховий ювілей. З цієї нагоди трудовий колектив редакції щиро вітає нашого захисника та бажає швидкого відновлення здоров’я, добра, світла, тепла, радості, щастя в родині, здійснення мрій. Многая літа, Валентине Петровичу! Дякуємо за захист.
Тетяна КАЛИНОВСЬКА
Читайте також: Мрія захисника, що обов’язково збудеться
