У ремонтній майстерні ПРАТ «Черкаське АТП 17127» світло й гамірно. Кілька майстрів знімають двигун зі старенького «Ікаруса», на якому чорні військові номери. Поряд — військові зі 118-ої бригади ТРО. Прошу їх розповісти, чому автобус опинився в руках майстрів приватного підприємства.
— Добродії дали нам автобус, але він — старенький, довго стояв, і тому є проблеми з двигуном і мостом. Добре, що ремонтники взялися допомогти. Хочемо завчасно подякувати майстрам, видно, що вони добре знають свою справу й швидко поставлять транспорт на колеса. На жаль, у нас немає відповідних військових фахівців із таким досвідом, тож ми самі б не впоралися. Цю специфічну техніку далеко не в кожній майстерні полагодять. А цей автобус обов’язково виконуватиме військові завдання, коли повернеться у стрій.
Більшість автобусів, які залучалися до виконання завдань у час війни, — шкільні «Еталони». АТП-17127 — чи не єдине в Черкасах підприємство, де беруться ремонтувати саме цей транспорт. Тут можна побачити й автобус «Мерседес» із номером «Діди». Як розповів його водій, військовий Володимир, автобус ремонтували в АТП 17127, а потім одного дня біля Бахмута поряд розірвався снаряд. Володимир зателефонував у Черкаси — чи допоможете? Звичайно, тут допомогли. Завдяки устаткуванню, яке є на підприємстві, реставрували деталі, кожна з яких, придбана в магазині, коштувала б кілька сотень доларів, відновили захист картера двигуна та ще ряд агрегатів.
До розмови в ангарі долучаються й майстри. Кілька з них підійшли, аби поділитися наболілим:
— Ми завжди готові допомогти. Але для цього потрібні кошти. Біда ж у тому, що в такій непростій ситуації нас позбавляють можливості заробляти на міських маршрутах. Як же тоді допомагатимемо військовим? Це наш вклад у Перемогу — якісно й швидко відремонтувати колісну техніку. Якщо заберуть у підприємства два маршрути (а це планують зробити), доведеться й працівників скорочувати. Отож ремонтні роботи, які зараз виконуємо для військових, хочеш-не-хочеш, змушені будемо значно скоротити або й зовсім зупинити.
Запитую, яка допомога від місцевої влади була б доречна зараз?
— Найголовніше — хай не порушують наше право працювати. А ще — хай просто вникнуть, скільки всього підприємство робить для Перемоги.
Уявити сучасне місто без громадського пасажирського автотранспорту нині важко. У будь-яку пору року, в усяку погоду, рано-вранці й пізнього вечора трудяги-автобуси доставляють містян до пункту призначення, забезпечуючи потреби в комунікації, допомагаючи людям підтримувати необхідний життєвий рівень. Водії автобусів щодня несуть відповідальність за тих, кого вони обслуговують.
Зрозуміло, як і в кожній галузі, на транспорті є чимало проблем. Дехто звик нарікати на автобусників, на міські служби, які контролюють додержання графіків руху на маршрутах. Є й чимало інших невирішених питань, однак не можна забувати, що на автопідприємствах, за кермом автобусів працюють такі ж люди, яких вони перевозять. На додаток, разом з обслуговуванням пасажирів, приміром, черкаські автобусники на волонтерських засадах встигають допомагати фронту.
Тут би міській владі допомогти їм, посприяти в забезпеченні законних прав транспортників. Однак чомусь виходить навпаки: нерідко чуємо про якесь протистояння. Спробуймо розібратися, де собаку зарито.
Із перших днів війни на території автопідприємства варили металеві протитанкові «їжаки». 7 тонн листового металу надав один із підприємців.
— Ледве встигали привозити метал, так ми працювали, що навіть два зварювальних апарати не витримали тієї інтенсивності, — розповів підприємець Борис Снігур, який співпрацює з АТП. — Але потім, коли нарахували величезний борг, здається, понад 28 тисяч гривень за електроенергію, жодні мої звернення до міської влади про можливу співучасть у його покритті, на жаль, не увінчалися успіхом. Від найменшого шматочка арматури й до швелерів — усе давали й робили волонтери. Так і досі, протоптаною стежкою з будь-якою несправністю заїжджають військові. Власні автобуси ми ставимо в чергу, й беремося за ремонт техніки військових, адже їм — потрібніше. Часто й деталі йдуть за «автопарківські» гроші. Просили свого часу хоча б обіди організувати для трьох десятків волонтерів, які тут працювали, але і з цим влада не впоралася. Та нічого, викрутилися — моя дружина місяць варила борщі й відрами сюди возили. Підприємці виділяли на це продукти.
Загалом шість одиниць власної техніки підприємство віддало військовим, десятки транспортних засобів відремонтували. Рівень витрат, кажуть слюсарі, порахувати просто — тричі підняти й опустити кран-балку, і вже 100 гривень треба віддати за електроенергію. А щоб їх заробити, майже десять пасажирів у Черкасах треба перевезти.
— До владців на прийом — просити посильної і справедливої, на думку волонтерів, допомоги — ходили п’ять разів, — продовжив розповідь Борис Леонідович. — До міського голови не пустили, вислухав один із заступників, який порадив чекати. Це було рік тому. Так досі й чекають.
Згадують тут і про те, як волонтери — водії та слюсарі — добиралися до підприємства з навколишніх сіл. Дозволів пересуватися в комендантську годину, попри прохання підприємства, влада так і не надала. На блокпостах кілька разів люди пояснювали, чому затрималися. Правоохоронці самі за енним разом записали номерні знаки собі в список, аби пропускати волонтерів.
— Коли прийшов автомобіль забирати останню партію «їжаків», я запитав: а ви від кого? Відповіли: «від мерії». Питаю, чи зможуть владці хоч якось допомогти оплатити борг за електроенергію? Вони мовчки розвернулися й поїхали, — дивується Борис Снігур.
Багатотисячні рахунки за електроенергію підприємство сплатило самотужки. А кілька «їжаків», як символ боротьби, досі лежать на території підприємства. Зараз проблема, яка загрожує АТП, — протистояння з міською владою. Як розповіла керівниця підприємства Олена Куниця, влада вимагає укласти угоду з фірмою, яка за встановлення валідаторів у автобусах хоче забрати на власні рахунки обігові кошти підприємства. Чи зробить щось для армії та фірма, запитують на підприємстві, чи гроші розтечуться по кишенях багатіїв-власників?
— Ми не полишили жодного маршруту, скільки до війни обслуговували, стільки й зараз. Єдине, в перші дні війни в умовах тотального хаосу ми не обслуговували пасажирів. Були дуже великі проблеми з пальним, воно навіть для громадського транспорту було рідкістю. Шукали, домовлялися з підприємцями, щоб хоч якось надавати послуги. Зараз вийшли на ті ж показники, як і до повномасштабного вторгнення. Важливо, що повністю вдалося зберегти колектив, а це 130 осіб. З нашого АТП призвано до лав ЗСУ 8 водіїв, інженер з техніки безпеки (офіцер запасу) з перших днів війни — у теробороні. Наших працівників і техніку залучають до перевезення внутрішньо переміщених осіб, військових — на навчання, й усе це винятково за кошти підприємства. Як і ремонти автотехніки, з якою звертаються військові. Географія широка — наші водії їздили й під Краматорськ, і в Запоріжжя, і в Маріуполь — ці поїздки допомагала організувати обласна військова адміністрація.
Навантаження на працівників значно зросло, та до їхньої честі, вони все витримують. АТП 17127, яке через кілька років святкуватиме 100-річний ювілей, сьогодні обслуговує, окрім двох міських, ряд приміських і внутрішньообласних маршрутів. Непорозуміння виникають тільки з черкаськими чиновниками, решта установ та громад підтримують роботу пасажирського транспорту в час війни, намагаються допомогти.
— Проблеми з обслуговуванням міських маршрутів розпочалися тоді, коли з’явилися аферисти, по іншому їх навіть складно назвати, — розповідає Олена Іванівна. — Їхня мета — спочатку забрати у своє розпорядження всі обігові кошти АТП під приводом встановлення валідаторів. Але це гроші, зароблені колективом у непростий час, чому ж маємо їх комусь віддавати? Щодня автобус треба заправити, зробити так, щоб він був справний, чистий та безпечний, а це теж неабиякі витрати. Обіцяють колись віддавати одержані кошти, але вірити фірмі та міській владі — не поспішаємо. Чому ми маємо фінансувати фірму, яка стала між нами й пасажирами? Можливо, варто обговорити це, визначити справжню вартість встановлення й обслуговування валідаторів?
А чи готове підприємство встановлювати у салонах автобусів валідатори й працювати з електронним квитком? Чи готове взагалі впроваджувати транспорту реформу, про яку в місті вже стільки говорилося?
— Звичайно, готове, про це добре знають у міській раді, — запевняє Олена Іванівна. — Питання тут зовсім не в технологіях, а в тому, що гроші за перевезення пасажирів повинні надходити саме на рахунок нашого підприємства. А вже потім ми заплатимо фірмі, яка надає свою послугу, — все чесно й прозоро. Ми надаємо основну послугу — перевозимо пасажирів. Решта послуг, у тому числі й електронний квиток, — лише допоміжні. А за задумом чиновників, прибутки має отримати фірма, яка практично нічого не робить, але перекачує через себе всі гроші. Примушування влади укладати такі угоди — це пряме втручання в господарську діяльність підприємств.
— Скільки ж автопідприємств у місті зіткнулося з подібною проблемою?
— Зараз три автопідприємства не готові пристати на умови, які авторитарними методами намагаються проштовхнути міські владці. Маю сказати, що всі ці підприємства вже зробили й роблять дуже багато для нашої Перемоги, і в нинішніх умовах їм також нелегко. Цим і хочуть скористатися. Звичайно ж, адміністративним тиском легше продавити будь-що.
А саме використання валідаторів — чи такий уже крок уперед? Чи завжди така новація зручна для пасажирів? У автопідприємстві наводять різні аргументи. Є «за», є й «проти». Такий електронний квиток зручний далеко не всім пасажирам. Приміром, іногороднім та переселенцям, дітям, тим, хто не має чи не хоче користуватися банківською карткою. Разом із тим, отримання у терміналах разового талона на проїзд — теж недосконале.
— Термінали приймають лише паперові купюри, а проїзд коштує 13 гривень — знову невигідно. На моє переконання, людина має право на альтернативну оплату проїзду готівкою, — впевнена керівниця автопідприємства. — Візьміть за аналогією розрахунок у супермаркеті. Там теж є термінали, де покупці розраховуються безготівково. Але різниця в тому, що кошти йдуть одразу на рахунок магазину. І контролювати тут легко — варто лише взяти виписку з банку. Якщо влада так переживає за зручність пасажирів, можливість оплатити карткою, не питання — ми готові встановити мінітермінали в наших автобусах і отримувати таку оплату. Але кошти все ж має одержувати наше підприємство. Наприклад, у Луцьку пасажирські перевізники платять за подібну послугу 8 відсотків від вартості проїзду, та й входить у цю суму цілий пакет послуг — GPS-трекери, валідатори, відеонагляд у салоні та оголошення зупинок. Дозволений тут і готівковий розрахунок, але за три роки такої роботи система прижилася й готівка тут — як виняток. Так і за кордоном: у Польщі в транспорті є мініапарати, які за готівку видають талони. Транспортники з досвідом мають сумніви й щодо ініціативи міськради придбати за бюджетні кошти у власність громади автобусів на 30 мільйонів гривень. Нібито для того, щоб вони замінили нелегальних перевізників. Нібито планується, що ці кошти стануть першим внеском великого кредиту, який потім роками повертатимуть жителі міста. Парадокс: ті підприємці, які готові працювати на маршрутах — приносять у бюджет кошти, а проєкт міської влади — очевидно вже апріорі збитковий. Щоб створити таке комунальне підприємство, потрібна база, величезні кошти, персонал, а ще — час. Маємо досвід тролейбусного парку, якому місто стабільно відшкодовує збитки. Складається враження, що влада намагається по тихому знищити наші підприємства, з надією на те, що наші фахівці потім підуть до них. Але більшість наших працівників — старшого віку, які все життя проробили в нашому АТП.
Угоду з АТП 17127 на обслуговування кількох маршрутів міська влада розірвала у грудні торік на одному з засідань виконкому міськради. Зараз у суді фігурує кілька справ, якими підприємці намагаються довести неправомірність дій чиновників.
— Додаткова тримісячна угода на обслуговування наших маршрутів іншим підприємством завершувалася 18 березня, — повідомила Олена Куниця. — 20 березня міська влада внесла зміни в один із пунктів цієї додаткової угоди. Тобто, зміни внесли в документ, який уже завершив свою дію. Тим часом закон дає можливість укладати тільки одну додаткову тимчасову угоду, після цього має відбутися конкурс. На цей конкурс вийшли б підприємства, в тім числі й наше, і питання вирішувалося б у юридичній площині. Без проведення конкурсу міськрада не має права укладати з кимось нові угоди чи продовжувати попередню додаткову. Стосовно трьох справ діє так зване «забезпечення позову». Це означає, що виконком не має права укладати договори з іншими перевізниками, поки провадження не розглянуть по суті. Однак чиновники знову збирають виконком і вдруге вирішують розірвати угоди, а в суді оскаржують забезпечення позову. Нам доводиться й щодо другого рішення звертатися з позовом до суду.
Щодо дій черкаських чиновників перевізники з Черкас звернулися в Генеральну прокуратуру, до Прем’єр-міністра. Як наслідок — відкрите кримінальне провадження щодо незаконних дій посадовців міськради.
На жаль, вочевидь необдумані заяви роблять і депутати міськради. Кричущим виявився випадок, коли на заклик у соцмережі одного з депутатів міськради — не платити за проїзд готівкою, якщо в автобусі немає валідатора, — відгукнувся пасажир. Людина влаштувала конфлікт, під час якого викликала поліцію. Правоохоронці, які приїхали на виклик, склали на заявника адмінпротокол і оштрафували на 3,5 тисячі гривень.
Підприємці, які через власну принциповість потрапили в немилість до міськради, нині надають понад 40% усіх послуг пасажирських перевезень в обласному центрі. Однак влада, здається, не поспішає дослухатися до їхньої думки.
В АТП 17127 переконані: насамперед потрібен діалог. Не наказний тон із боку влади й не адміністративний тиск, а справжнє порозуміння, де б кожна сторона чула аргументи протилежної. Тоді точки дотику було б знайти набагато легше. А ще, зауважують автобусники, слід діяти в межах закону. Тому й чекають рішення суду, яке має поставити крапку в цій історії.
Роман КИРЕЙ
