Швидкісна траса на війну важка і тривожна. У невеликому селі обабіч дороги гостинно приймає військових солдатське містечко, організоване місцевими освітянами. Воно унікальне тим, що це — чи не єдине місце швидкого безплатного харчування бійців на довгому шляху з західних та центральних регіонів України у бік фронту. Впродовж майже 300 днів зворушливої діяльності його господарі вже обігріли серця кількох десятків тисяч захисників.
Надворі лютий холод пронизує до кісток, а в наметі — тепло й затишно. Палахкотить у пічці живий вогонь, на столі — ароматна кава й чай, домашня випічка, піца, бутерброди, сало, вареники, смажені курячі стегенця, цукерки, печиво, вода. Військові давно знають це місце зупинки в дорозі: тут можна швидко та безплатно перекусити, зігрітися душею. Стіни намету прикрашають дитячі малюнки й сувеніри, які захисники беруть із собою як обереги. На згадку залишають прапори та шеврони, висловлюючи цим вдячність за тепло сердець тутешніх господарів.
Перед входом у двір майорять три знакові прапори: Євросоюзу, України та Польщі. Так організатори містечка висловлюють вдячність міжнародній спільноті, а особливо Польщі, за велику державну підтримку України в її протиборстві з російськими окупантами.
Попід дорогою чергує тероборонівець старшого віку з позивним «Малий». Він — теж педпрацівник, його завдання — не пропустити голодними військових, які зупинилися біля двору, запросити в намет, приглянути за автівкою. Хоча охорона — це більше для годиться. Черговий каже, що з дня заснування містечка тут жодної крадіжки й не було.
Проводжають бійців під звуки пісні-маршу «Горить, палає техніка ворожа» Олександра Пономарьова, що стверджує найбільшу мрію кожного українця: рідна Україна переможе!
У солдатському містечку господарюють педагогічні працівники місцевого спеціального закладу. Чергування складене так, щоб не перешкоджало основній роботі в навчальному закладі. Випічку, стегенця, вареники готують кухарі в шкільній їдальні. І так — щодня із травня минулого року.
Очільник освітнього закладу й водночас комендант містечка Василь Степанович згадує, як виникла ідея створити солдатський постій.
— Із початком великого вторгнення активізувався рух на трасі вздовж нашого села. Багато військових зупинялися біля магазину, щоб випити кави, перепочити хоч на хвилину. Бачили: для них у дорозі дорога кожна хвилина, а в магазині — часто людно. Продавці й старалися пропускати їх без черги, подекуди навіть пригощали. Але це не могло тривати постійно: таку велику кількість бійців вони не могли годувати безплатно. Тоді ми зібралися в колективі й вирішили облаштувати солдатське містечко, де наші воїни могли б зігрітися, швидко перекусити, випити кави чи поповнити запаси води. Обрали зручну територію напроти крамниці. Хлопці розчистили дерева, встановили літній павільйон, згодом — намет з обігрівом, далі — ще кілька. Підприємець Олександр, шиномонтаж якого розташований поряд, дозволив користуватися електрикою. Кошти на придбання продуктів збираємо зі своїх зарплат: за християнською традицією вирішили здавати десятину доходу до спільної каси. Згодом, коли справа набрала обертів, стали допомагати люди, хто чим міг. Односельці приносять овочі, фрукти й решту продуктів; кури, борошно, олію дають підприємці. Дітки передавали наколядовані під час Різдвяних свят гроші. Навіть старенькі бабусі, купуючи у крамниці потрібне, беруть зайву хлібину чи печиво й несуть до солдатської ятки. Це проймає до сліз.
Василь Степанович активно рекламував містечко. На під’їздах встановили вказівники про те, що тут — безплатна кава. Сміливо ділився з військовими номером власного телефону, щоб телефонували в будь-який час доби, коли їх чекати. Згодом стали зупинятися великими групами. Для них уже готували кухарки повноцінний обід у їдальні. Ще й збирали продуктові пакунки, щоб дати з собою.
Кількість відвідувачів стрімко зростала: про гостинне містечко вже знали. Виникла потреба збільшити випічку до кількох сотень штук на добу. Тут прийшов на допомогу черкаський підприємець, член ГО «Міжнародний штаб гуманітарної допомоги» Сергій Мусатов. З власного виробництва Сергій Миколайович передав солдатському містечку чималу духову шафу, в якій печуть широкий асортимент смачних виробів. Сергій Мусатов, який координує представництво волонтерів у дружній Польщі, активно допомагає містечку.
— Ми працюємо над створенням волонтерських осередків не лише в Україні, а й у країнах Європейського Союзу, — сказав Сергій Миколайович. — Знаємо, що наші захисники мають гостру потребу в багатьох напрямках. І те, як їм допомагає цивільне населення, не може не захоплювати. В дорозі бійцям потрібні не лише харчування, а й ліки, засоби гігієни та інше. Дякую нашим друзям-полякам, які не стоять осторонь у ці непрості для України часи, підтримують у важку хвилину, щоб ми відстояли нашу незалежну вільну Україну.
Гуманітарну допомогу, зокрема не одну тонну курячого м’яса та понад десяток мішків пшеничного борошна для волонтерів цієї громади, які готують продуктові набори для ЗСУ, надала начальник Черкаської районної військової адміністрації Валерія Бандурко.
Волонтерську допомогу, що надходить у солдатське містечко, ретельно фіксують. Педагоги завели спеціальний журнал, куди записують: коли, хто і що приніс. Найперше, для контролю. А ще — для історії. Коли закінчиться війна, обіцяють урочисто зачитати на сільському зібранні прізвища всіх, хто долучився й допомагав. А волонтерять багато. Нині вже зібралося кілька зшитків таких записів. Це — своєрідний архів того, як кожен українець на цивільному фронті наближає Перемогу.
На цій території непорушне правило: при військових не плакати. Хоч як важко матерям-волонтеркам бачити горе й тривогу, які приховують душі молодих і вже в літах захисників. Особливо вражають юні, ніби зі шкільної лави, хлопці. Для наймолодших готують солодкі пакунки й дають у дорогу. Хлопці соромляться, відмовляються, мовляв, отримують зарплату, але господині-вчительки наполегливо розсувають їм у кишені гостинці. Мовляв, у дорозі поласуєте смачненьким.
Якось хтось із тутешніх співчутливо запитав бійця: «Ти такий молодий, а їдеш воювати. Ти хоч на полігоні коли бував?». На це юнак бадьоро відповів: «Ми гарно навчені, батьку… А їдемо з-за кордону, де навчились воювати такою сучасною зброєю, що окупантам і не снилося…».
Переповідають і дуже щемливу історію, пов’язану з цим місцем. Родичі одного бійця впродовж тривалого часу втратили з ним зв’язок, розшукували по всіх усюдах. Востаннє його бачили в соцмережі на світлині з солдатського містечка, де він пив каву з товаришами…
За сприяння війську
Військові високо оцінюють зусилля активних волонтерів-педпрацівників. І вважають цілком заслуженою високу відзнаку за сприяння війську від головнокомандувача Валерія Залужного. З нагоди Дня Збройних Сил України колективу в особі директора освітнього закладу її урочисто вручив начальник обласної військової адміністрації Ігор Табурець. Мають відзнаки обласної ради, профспілкові нагороди й головні кухарки, педагоги, медик закладу.
А поки наставники волонтерять, вихованці спеціального закладу, ці діти-ангелята, проникливо моляться у капличці, що збудована на території освітнього закладу. За Перемогу, мир в Україні, швидке повернення бійців додому живими й неушкодженими. Віримо, що їхні слізні молитви найшвидше доходять до Бога.
Тетяна КАЛИНОВСЬКА
