Нинішня зима принесла чимало труднощів і неприємностей усім українцям — як у містах, так і в селах. А подекуди вона стала справжнім випробуванням для людей. Особливо останнім часом, коли до природних катаклізмів додалися інтенсивні обстріли рашистами наших міст, енергопідприємств, що спричинило регулярні й непередбачувані вимкнення електроенергії. Найтрудніше нашим воїнам-захисникам — на всіх відтинках фронту, точках базування в прифронтовій смузі чи навіть у тилу. Бо для бійців усі привнесені зимою труднощі помножуються на складнощі фронтового буття та реалії воєнного сьогодення.
«Зібрали все, про що нас просили»
В холодну пору року захисникам і раніше непросто було воювати, а за таких морозів, як нинішньої зими, — то й поготів. Звичайно, воїни часто звертаються за допомогою до волонтерів, друзів, рідних, і ті допомагають. Чимало таких звернень було цими тижнями, зокрема, й до волонтерів із числа Українського козацтва Черкащини.
— Ми оперативно зібрали все, про що нас просили воїни-захисники. Щось відправляли Новою поштою, щось передавали з посланцями, а щось намагаємося довезти своїм транспортом безпосередньо на фронт, — поділився оцінкою реальності гетьман Українського козацтва Віталій Чепелуха. — За різних ситуацій чинимо так, як дає змогу робити час і спроможність досягти цього якомога оперативніше. Ось, у даному випадку, довелося підключати транспорт, бо замовлення фронтовиків виявилося масивним та габаритним. Наш земляк із Черкас Віктор Маурін попрохав про підтримку для їхнього підрозділу, що тримає оборону в Сумській області. Тому терміново зібрали буржуйки, дерев’яні піддони, матраци, різноманітні укривала, теплий одяг. Зокрема черкаська пенсіонерка Любов Василівна Адаменко передала ковдри, теплі шкарпетки та цигарки. Тернівська козацька сотня зі Смілянщини під командою Анатолія Васильовича Шулежка — власноруч виготовлені кікімори. Василь Васильович Поліщук подбав про те, щоб до фронтовиків потрапив у достатній кількості знаменитий жашківський енергетик. А родина Дергалюків із Жашкова допомогла для поїздки дизельним пальним. За кермо власної автівки-фургона сів фермер Сергій Іванович Бурлака зі Станіславчика Ставищанської громади Київщини. В поїздці взяла участь дружина бійця Віктора Мауріна Світлана, яка зібрала й теплих речей, і смаколиків для Віктора та його бойових побратимів.
Зустріч через півтора року
З Віктором Мауріним ми кілька разів спілкувалися весною 2024 року, коли він перебував на фронті між Ізюмом та Куп’янськом. Він воював тоді у складі роти, якою командував черкащанин Олег Новик — досвідчений офіцер із чималим бойовим досвідом. По деякому часі Олег Миколайович демобілізувався за віком. А Віктор змінив місце служби на іншу бригаду. Зараз він зі своїми бойовими друзями захищає від ворога Сумщину. Ось сюди ми й поїхали, повізши те, що він попросив доставити. Тут ми з ним і побачилися більш ніж через півтора року після останньої зустрічі.
Я спілкувався з бійцями, з якими служить Маурін, із ким він ділить і нелегку службу, й досить непростий в умовах холодної Сумщини фронтовий побут. І всі вони — й Андрій Форись, й Іван Голод, і Роман Сухій, і Юрій Хлівнюк — добре відгукувалися про Віктора. Хорошої думки про нього й командир підрозділу Олександр Нечипуренко. Відчувається, що під орудою Нечипуренка служать не лише глибоко мотивовані, а здружені в єдине досвідчені воїни. А бути воїном на Сумщині, ще раз повторюю, — нелегко. Бо до тих шахедів та обстрілів, які є на всіх фронтах, ще неабияк дається взнаки зима. Морози тут сильніші, ніж навіть на сусідній Харківщині чи Донбасі, не кажучи вже про південні Запоріжжя чи Херсонщину. Коли ми приїхали північніше Сум, на цій території було майже на десяток градусів холодніше, ніж на Черкащині. Ромни зустріли нас сніжком, і трусив він усю ніч та наступний ранок.
— Вам пощастило, бо через снігопад знизилася цієї ночі активність дронів, — говорили нам бійці. — А в попередню зоряну ніч шахеди не припиняли своїх атак.
Дітки зустрілися з батьком
Для Віктора Мауріна була не те, що приємністю, а великою радістю зустріч із дружиною Світланою, хоча вони й бачилися досить недавно. І йому, і його товаришам було приємно одержати у волонтерському вантажеві більшість того, що їм потрібне за цієї зимової холоднечі, чого бракує в фронтовому побуті. Я бачив щиру вдячність бійців, їхню непідробну радість від нашого приїзду. А їм знадобиться все привезене, ніщо з нашої волонтерки тут не буде зайве. І, звичайно ж, апетитними будуть усі смаколики, про які подбали товариші по козацтву Віталія Чепелухи.
Під час спілкування з’ясувалося, що в цій точці ми — не єдині гості. Виявилося, що до вже згадуваного Олександра Нечипуренка, попри всі складнощі прифронтової смуги та зимовий лютий мороз, добралася дружина Маргарита з донечкою Мирославою та синочком Едуардом. Батько не має змоги навідати родину через складну ситуацію на фронті не те що зайвий раз, а навіть так, як би це годилося за хороших умов. Нічого не вдієш — війна, й не так усе робиться, як хотілося б, чи як би було краще. Для матері з малюками знайшли сякий-такий прихисток в одній із недоруйнованих будівель. Попри це, дітки були раді поспілкуватися з татом, за яким дуже скучили. Олександр і Маргарита погодилися, щоб я зробив світлину цієї радісної зустрічі фронтовика з малечею. Бо, дійсно, свідком такого не часто трапляється бути.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Сумська область
