На мальовничій околиці міста Тальне здалеку видно палац — окрасу колишнього графського маєтку Шувалових. Це — унікальний в Україні зразок данської національної архітектури, що вабить туристів таємницями минулого.
Значна частина давньої території маєтку розташована в межах території Тальнівської територіальної громади. Історичні об’єкти охороняє держава: палац має статус пам’ятки архітектури національного значення, а територія довкола — Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Упродовж століття, в 1725-1823 роках, цими землями володіли представники впливового роду Потоцьких, у тому числі Станіслав Щенсний і його дружина Софія. Пізніше графи Наришкіни отримали його як посаг за Ольгу Потоцьку, яку один із аристократів узяв за дружину. У ХІХ столітті Тальне придбав граф Микола Шувалов, він збудував тут цукроварню, цегельню, броварню, два водяні млини, заснував кінний завод. У 1870-их роках на правому березі річки Гірський Тікич його син Петро заклав парк. Існує припущення, що парковий комплекс з’явився тут і раніше — наприкінці XVIII століття, в один період із легендарною «Софіївкою». По суті, це був дендрологічний сад із річкою, скелею кохання, каскадом ставків зі старовинними мостами, підземним ходом. Парк зберігся донині, щоправда, вже більше нагадує ліс.
Графський палац Шувалових збудували в 1902-1907 роках за традиціями данської національної архітектури з включенням до господарського крила традицій англійського заміського стилю. Автором проєкту став данський архітектор Андреас Клемменсен, наглядав за роботою його помічник Мортен Рьоннов.
— Архітектор Клемменсен працював дистанційно, — розповів директор комунального підприємства «Тальнівський палацо-парковий комплекс Шувалових» Тальнівської міської ради Олег Шатайло. — Впродовж п’яти років безпосередньо керував будівництвом його молодий помічник, данець Мортен Рьоннов. Це була перша масштабна робота 25-річного зодчого, й він намагався виконати її бездоганно. Але через недосвідченість допустив протікання покрівлі, виправити яке не зміг. Ця помилка стала однією з причин його еміграції в Аргентину, де талановитий будівничий здобув чималу популярність, зробив кар’єру, створив сім’ю. В Данію Рьоннов зміг повернутися тільки після смерті впливового наставника.
Величну споруду, вибудувану в стилі галльських замків XVI століття, декорують три вежі, вкритий черепицею дах. Центральну вежу прикрашає родовий герб Шувалових із зображенням єдинорога, під яким напис «Providentia Duce» — «Завбачливість лідера». Нижче — балкон, увінчаний ліпним картушем. Ренесансно-пишний вхід веде до житлових приміщень у південній частині палацу. Один із об’єктів замку — фахверковий, у стилі англійських котеджів, мав господарське значення. На іншій башті — флюгер. Шпиль похилився: за переказами, його як мішень обстріляли під час Другої світової війни. Протилежний вхід також має особливі елементи декору: стильну вухасту лиштву, фронтон із ліпниною, його оздоблює балюстрада в стилі модерн.
Ошатна двоповерхова будівля з понад сотнею вікон поділена на 91 кімнату різного призначення. Стіни прикрашені ліпниною. Величні колони, оригінальні сходи. На підлозі — мармурова плитка. Все продумали до дрібниць: від системи кондиціонування повітря до підземних ходів для непомітності прислуги.
У цій світській будівлі заможні графи планували комфортне заміське проживання — з щедрими прийомами поважних гостей, балами, розвагами на природі. Тому переважна частина кімнат, увесь другий поверх, були призначені для гостей і тих, хто їм прислуговував. Господарі проживали від середньої башти до крайньої.
Але дорогі палати не принесли щастя власникам.
— У цьому розкішному палаці останній із роду Шувалових — Павло — не прожив і дня, — впевнений Олег Шатайло. — Архіви стверджують, що граф відійшов у засвіти через півроку після початку будівництва. Думаю, господарям не вдалося тут щасливо пожити через те, що невдало вибрали місце будівництва. Вони збудували новий палац на місці згорілого, що функціонував на цьому місці понад 100 років. За офіційною версією, дорога дерев’яна споруда згоріла тоді від недогляду за пічним опаленням. Неофіційні перекази стверджують, що старий палац спалив сам господар — Павло Шувалов. Щойно в 1894 році, після смерті матері, він вступив у спадок, як почав нове життя з авантюри. Однією з них було піддати вогню вартісне майно, щоб отримати страхові виплати, погасити борги та поїхати на проживання в Європу.
Біля палацу лежать покоцані часом надгробні плити колишніх володарів маєтку. Поряд — надгробок легендарної гречанки Софії Потоцької, смерть якої оповита такими ж таємницями, як і її життя…
Натхненниця будівництва дендропарку «Софіївка», власниця маєтностей із десятками тисяч кріпаків, Софія Потоцька померла 24 листопада 1822 року від важкої хвороби в Берліні. Графиня заповіла, щоб її поховали в уманській гробниці. Та везти покійницю через кордон було небезпечно — тіло могли не пропустити. Тоді донька графині Ольга вдягнула забальзамоване тіло небіжчиці в яскраву сукню, вклала у руки букет та віяло, так у кареті зуміла провезти тіло до Умані.
Поховали Софію в Успенському соборі. В 1838 році в Умані стався землетрус із грозою. Блискавка вдарила у собор, стіни та купол тріснули, камінь над могилою розколовся. Містом поширилися чутки, що це — Божа кара виштовхує тіло грішниці. Тоді її рідні, побоюючись людського гніву, перепоховали останки у храмовій крипті спеціально збудованої для цього Троїцької церкви в Тальному. В XX столітті ентузіасти нової влади перебудували храм на хлібокомбінат. Могилу Софії Потоцької та інших власників маєтку сплюндрували. Склеп забетонували, надгробок кинули в річку. Під однією з колон комбінату нібито й покоїться прах Софії Потоцької, вважають місцеві дослідники.
Легендарний графський палац у Тальному обрали восени 2018 року за кіномайданчик творці повнометражного фільму «Чорний Ворон». У центрі сюжету стрічки за романом нашого земляка з села Ганжалівка Василя Шкляра — драматична історія молодого чоловіка Івана на прізвисько Ворон. Через трагічні обставини він мусив змінити розмірене життя та очолити загін холодноярців під чорним бойовим прапором із написом «Воля України або смерть». Головну роль Ворона виконав український актор Тарас Цимбалюк — теж наш земляк, родом із міста Корсунь-Шевченківський.
Автентичні стіни будівлі, перефарбовані у червоне, найкраще ілюстрували більшовицький штаб. Сюди злютовані червоноармійці водили на допити заарештованих холодноярських повстанців та їхніх отаманів. По колишніх графських покоях ходили кіньми. До масових сцен залучали студентів місцевого будівельного коледжу, що розташований поруч.
На згадку про зйомки при вході в фоє кіношники залишили велике дзеркало, схоже на старовинне. Його походженням часто цікавляться туристи.
Відновлення унікальної пам’ятки вже розпочинали як об’єкт Державної програми «Золота підкова Черкащини», та — безрезультатно. Перед повномасштабним вторгненням зусиллями місцевої влади й натхненників, серед яких — відомий архітектор Анатолій Ізотов, реставрацію передбачили в Національній програмі «Велике будівництво». Завадила війна.
Міський голова Тальнівської громади Василь Сідько впевнений, що після Перемоги об’єкт відреставрують, і ми зможемо бачити палац таким, яким його замислили талановиті зодчі.
— У таких пам’ятках історії — перспектива, й не тільки культурної спадщини України, а й надходжень до бюджету, — зазначив Василь Сідько. — Прийде час, після закінчення війни туризм стане однією з основ надходження коштів до бюджету громади. Зараз цей напрямок у нас на низькому рівні. Палац ми отримали, так би мовити, в спадок, відсудили його через суд. Створили комунальне підприємство, якому передали пам’ятку на утримання. Розуміємо, що реконструкція потребує дуже великих коштів, державних чи міжнародних інвестицій, громада самотужки не справиться. Наше завдання — показати об’єкт у максимально охайному вигляді. Цим і займається комунальне підприємство, що забезпечує його збереження.
Попри внутрішню невлаштованість, палац вабить багатьох людей: тут постійно організовують екскурсії, виставки, концерти, творчі зустрічі. Його таємниці ваблять мандрівників із різних куточків України та з-за кордону.
— До нас, як це не дивно, з початку повномасштабного вторгнення побільшало туристів, — запевнив доглядач пам’ятки Олег Шатайло. — Люди їдуть не лише тому, що тут поховані граф Шувалов та його рідня. А ще й тому, що можуть побачити данську архітектуру, яка представлена в Україні лише двома будівлями, й обидві — в Тальному. Шукаючи місця, де можна забути про війну, тут українці відпочивають душею.
За доброю традицією сюди везуть подарунки — предмети старовини. Ось і нещодавно під час візиту журналістської делегації голова НСЖУ Сергій Томіленко передав хранителям пам’ятки старовинний настінний годинник із курантами. Щоб наповнити живою енергією палац, де нині господарює громада.
Тетяна КАЛИНОВСЬКА, м.Тальне
Читайте також: У палаці Шувалова планують вечори музики
