Додамо, що Анатолій Горбівненко — небайдужий громадянин, був депутатом міської ради, секретарем міськради, зараз, зокрема, докладає чимало зусиль, щоб у Смілі не згорталась мережа бібліотек.
Його вірші — прості й мудрі, без витівкословства. Переконайтесь самі.
Бо думалось: отак і треба жить…
І мали купу доводів залізних:
На денці пляшки істина лежить…
Та істина була на денці гільзи.
Перепишу життя на чистовик,
В чернетці залишивши все негоже.
Хоча редагувати уже звик,
Та викреслить війну ніяк не можу.
Бо неможливо викреслити смерть,
Яку писали кулі і снаряди,
То в «русском мірє» бачиться порядок,
Коли усе навколо шкереберть.
Спалити кремль і тих, хто в ньому жив,
Розвіять навіть попіл з того кодла.
Скарати нечисть, що усім нашкодила,
І, Боже, Україну бережи!
І Байдену Івану, він таки
Нам допоможе —
Чи «хаймарси» пришле, чи літаки…
І дай нам Боже!
Та й Ердогану дяка і хвала
За «байрактари».
Хай орки відлітають дибала
Під самі хмари.
Ми Джонсону Борису вдячні всі
Й британцям строгим
За їх серця відкриті й гаманці
Для Перемоги.
Німецьким побратимам сто подяк
За «леопарди»,
Орки іржуть: «невартий переляк!» —
Буде вам вартий!..
Андрію Дуді шлем низький уклін,
І всім полякам.
В них прихисток знайшли старі й малі.
Їм щира дяка.
Всім вам спасибі, друзі дорогі,
Ми разом — сила!
Відправим наших щирих ворогів
В їхні могили!
От би туди, де рожева
пелюстка тремтить.
Та не порвати штанці,
бо сваритимуть тато…
Гори звернув би за рідної посмішки мить,
Жаль лише: гори мої — золоті…
Дуже тяжко звертати.
Радість лукаво втекла у траву-жаливу,
Спробуй дістати…
Потроху дерева вмирають,
Посмішка вмерла, а я ще потроху живу.
Скраю…
Говорити про добре, вічне,
Про любові найтяжчу згубу…
Ну, то як воно, чоловіче,
Бути членом… жіночого клубу?
