Їх чекають, їх сподіваються зустріти у «всеозброєнні», їх збираються провести чітко й організовано, а головне — швидко. Так було, так є, так воно й буде. Бо мова йде про жнива, які завжди були важливим етапом хліборобської праці, завершальним дійством річного кола хліборобських турбот. На жнива надіялись. Із ними завжди пов’язували якісь плани на майбутнє. Бо ж вони приносили новий урожай збіжжя, а з ним і достаток селянській родині, трудовому колективу, аграрному підприємству, зрештою — селу й селянству.
Та нинішні жнива на відміну від більш як семи з половиною десятків жнив кінця XX-го і початку XXI-го століття, мають особливість — вони жнива воєнної пори. Бо над нашою рідною українською землею панує жорстока й лиховісна гроза війни, принесена в наш мирний край північно-східним сусідом — російською федерацією. Щоб там не говорилось і як би там не було, а це пришестя війни особливо боляче вдарило по хліборобах.
Довелося розширювати зерновий тік
Війна навально обірвала зерновий ринок в Україні, бо усталений десятиліттями шлях збіжжя з вітчизняних портів до зарубіжних споживачів морем припинився. Отож збіжжя врожаю минулого року залишилось у сховищах. У когось — у зерноскладах, у когось — у власних елеваторах, а подекуди й на зернотоках, звідки його господарі в березні чи квітні планували остаточно спродати зернотрейдерам. Багато хто притримував зерно, щоб реалізувати аж у квітні-травні, коли б лишалося його в засіках зовсім небагато, а ціна б була пристойною. На превеликий жаль, ні весняного ажіотажного попиту, ні путньої ціни хлібороби так і не дочекалися й до сьогодні. Бо російські шлагбауми з хлібних трас так до кінця й не забрано.
У такій ситуації нереалізованого зерна і певних проблем із коштами перебувають чимало як фермерів, так і великих агропідприємств Черкащини. Це рукотворне економічне лихо певним чином зачепило й селянсько-фермерське господарство (СФГ) «Петровіт», що на Маньківщині.
— Припинення реалізації зерна, а відповідно, брак обігових коштів дістали й нас, — ділиться своїми думками голова СФГ Петро Артемович Драпогуз. — Втриматись певною мірою «на плаву» допомогло тваринництво, тобто — наша молочно-товарна ферма, яка дає сяку-таку копійку. Певним чином на ферму піде і якась дещиця торішнього збіжжя. Бо коровам треба для повноцінної годівлі щоденно не лише соковиті та грубі корми, а й зернофураж.
Але худоба всіх запасів зерна не з’їсть за місяць-другий, а, як кажуть, новий урожай стукає в двері. Тому Петро Артемович вирішив піти трохи й іншим шляхом. Нове зерносховище будувати ніяк, бо це вартує чималих коштів, і часу вимагає немало. А ось дещо розширити зерновий тік — справа цілком реальна. Щоправда, можна це зробити поки-що лише з одного боку току. Але нове накриття дасть змогу сховати від негоди певну кількість свіжого зерна. Небагато, але — сховати. Швидко поставили стовпи-опори, влаштували дах. А в день моїх відвідин господарства за кермо «Моніту» сів Петро Артемович. Бо мали ось-ось під’їхати асфальтувальники і треба було їм підготувати нову смугу зернотоку до асфальтування.
Віктор Онуфрієнко працює в «Петровіті», так би мовити, біля зернового господарства: він і комірник, і завідуючий зернотоком. Уже два десятиліття має таке коло службових обов’язків.
— Не пам’ятаю такої ситуації, яка склалася нинішнього року, щоб отака кількість торішнього зерна залишалася на початок нових жнив у сховищі, на зернотоку, — говорить Віктор Макарович. — Траплялося, що якась мізерна кількість збіжжя десь у кутку була, частіше — якісь відходи на фураж худобі притримувалися. А щоб продовольче зерно лишалося незатребуваним, не проданим — такого багато хто з моїх колег не пригадує.
Збирання збіжжя дещо пригальмували, щоб сінові дати раду
СФГ «Петровіт» розпочало жнива з молотьби озимого ячменю. Площа його невелика, тож зібрали швидко.
— Сподівались на трохи більший намолот, але спека вплинула негативно, кожен гектар дав по 50 центнерів зерна, — розповів Петро Артемович. — Обмолотили трохи й гороху, але вирішили дещо пригальмувати цю роботу. Бо підоспіли жнива на кормовому клині, треба скосити й затюкувати сіно з другого укосу люцерни. Ми за жнива не переживаємо, є техніка, є досвідчені кадри: комбайнери, косарі, водії.
А люцерна в «Петровіті» справді видалася гарна, вже почала вдруге квітувати.
— Перший укіс пішов на сінаж, його заклали в силосну споруду, — розповідає головний агроном СФГ Сергій Тіток (на фото). — Погода сприяла активному відростанню зеленої маси й ось маємо знову швидко впорати всю площу. Дощів перед цим не було, тому стебла не перенасичені вологою, сохнуть швидко. І косовиця, і тюкування висохлого сіна йде оперативно, буде гарний корм худобі. Кінчимо із заготівлею сіна, й сповна розгорнемо молотьбу як на лану ярого ячменю, так і озимої пшениці. Основна площа для жнивування — під озимою пшеничкою, вона в нас основна продовольча культура. Там чимале поле для гарної роботи наших жниварів.
Василь Марченко,
фото автора. Маньківщина
