Виставка картин заслуженого художника України Віктора Олексенка діє зараз у Черкаському художньому музеї. Загалом це — двадцять перша персональна виставка митця. Творчість Віктора Олексенка протягом десятиліть — у жанрах станкового й монументально-декоративного живопису, інсталяції, графіки, дизайну, геральдики, поезографії. З 2003 художник і педагог викладає на кафедрі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва в Черкаському національному університеті ім.Богдана Хмельницького.
Ми ж зустрілися з Віктором Олексенком, щоб привідкрити сакральне: як він працює у сфері оформлення книг. Адже надав художнього довершення вже понад сотні книжок. Де робив і макет, й ілюстрування, де — саму обкладинку.
Зізнаюся пану Віктору: вважаю, що художників, які оформлюють книжки, треба носити на руках. Бо вони — рідкість, адже в сучасних виданнях часто немає й сліду їхньої професійної руки. До всього, з’явилася така біда, коли художнє оформлення книжки віддають на відкуп штучному інтелекту. Вже навіть самі автори несуть видавцям готові, згенеровані ними у ШІ, ілюстрації — нудотно-стерильні, з логічними збоями (як-то шість пальців на руці чи картопля завбільшки з гарбуз). У нас у царині книжкового дизайну криза?
— Чому ж, — оптимістично налаштований Віктор Олексенко. — Є навчальні заклади, де готують фахівців із оформлення та ілюстрації книжки. Це — Українська академія друкарства у Львові (моя альма-матер), Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури у Києві, Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Їхні випускники, щоправда, до нас не потрапляють, бо молодь зараз — вільна й прагматична: вибирають провідні видавництва, які заробляють на виданні бестселерів, працюють як фрілансери з зарубіжним книгодруком. Невеличкі регіональні видавництва залучають художників, якщо це — бюджетне замовлення, або вдалося залучити кошти гранту, або у автора є спонсори. Бо переважно друкують книжки на давальницьких умовах, коли автор приносить рукопис і гроші, щоб видати поезію чи прозу мізерним тиражем і роздарувати його, бо продати — майже нереально. Щоб зекономити, автор може відмовитися від послуг художника й літредактора, — називає головну причину Віктор Олексенко.
Тут митець пригадав сплеск попиту на художників книги у колишні часи: їхній Львівський поліграфічний був єдиний, де навіть дозволили заочно опановувати образотворче мистецтво. Адже ідеологічна індустрія впливу потребувала масової підготовки фахівців у цій галузі.
— Навчають художньому оформленню книжок і в інших вишах, пропонуючи спеціальності «Графічний дизайн» або «Дизайн видань», включаючи в програми модулі, курси з ілюстрації книжок, — продовжує Віктор Андрійович. — Зараз у нас в ЧНУ є такий предмет, як книжкова графіка. Її викладають один семестр, і це — дисципліна на вибір студентів. І в черкаських видавництвах працюють колишні наші студенти: талановиті художники-ілюстратори Дмитро Шульга, Дар’я Соколенко, Дар’я Лада, Яна Руснак, Анастасія Ліновицька. Одна з моїх учениць поєднує таку діяльність у Черкасах і в Києві.
— Яку частку вашої роботи займає співпраця з видавництвами?
— Колись — половину, а зараз я майже відійшов від цього. Багато часу вимагає викладання — і, не власне лекції, лабораторні, спілкування зі студентами, а стрімко збільшене через реформи в освіті навантаження поза аудиторією: треба вести електронні журнали, розміщувати в онлайнресурсах тексти лекцій, навіть лабораторних робіт — по кожній дисципліні, для студентів різних курсів і форм навчання.
А треба ще мати час, щоб працювати над власними полотнами. Віктор Олексенко брав участь у понад 60 всеукраїнських та десятьох міжнародних художніх виставках (Швейцарія, Польща, Угорщина, Німеччина, Україна), у трьох всеукраїнських і п’ятьох міжнародних книжкових виставках-ярмарках. Він — автор понад десяти наукових статей, упорядник методичного посібника. Є в нього й власні збірки поезій, прози, поезографіки та поезомалярства «Доктрина серця», «Крик», «Космічні вібрації».
— Вам дають рукопис майбутньої книги. Чи були випадки, коли ви відмовляли автору — ну, не надихає?
— З автором працює видавець, тож напряму не відмовляв.
— Які книжки у вашому оформленні вважаєте найбільш вдалими роботами?
— Наприклад, двотомник творів Василя Симоненка видавництва «Брама-Україна» (на початку 2000-их його представляли на книжковому ярмарку в Франкфурті), збірки поезій Валентини Коваленко «Трунок Сварожого рогу», «Перелесниця», доробок Валерія Кикотя «Квітка у вогні». Я вимогливий до того, що роблю. Це має бути справді мистецтво. Інколи книжка може готуватися й п’ять років…
— Як уживаються між собою комп’ютерні програми й талант?
— Особливості новітнього художнього оформлення книжки — це комп’ютерне мистецтво. Тому ми навчаємо студентів як рисунку, академічному живопису, так і комп’ютерному дизайну, художньо-комп’ютерній графіці. Допомагають застосунки й у щонайкласичнішому створенні картин. Ось, скажімо, моє полотно «Портал», яке я вибрав на постер для оголошення про виставку. Цю роботу почав ще в 1974 році. Вона лежала незавершена, потім я змінював її до свого відчуття сюжету, й вона подекуди написана пастозно — накладався товстий шар фарби. Як її завершити, бачив два варіанти. Але якщо спробуєш один, і він виявиться невдалий, то назад або не повернеш, або повернеш із великими затратами. Тому зробив фото картини, ввів у програму й пропрацював різні варіанти змін. Вибирав кращий. І студентам розказую, як це треба використовувати.
— На виставці ваші картини — в течії авангардизму. Промовисті навіть назви: «Кешбек від кеш’ю», «Червона свитка», «Час ставити крапки над «і», «Чорний квадрат в квадраті»… Ви не розповідаєте про предмети та явища прямо, а ніби малюєте своє уявлення про них. Даєте простір для фантазії?
— Це — особливість абстрактного мистецтва. Його цінність у тому, що глядач стає своєрідним співавтором. Якщо, розглядаючи картину традиційної течії, одержуєш естетичне задоволення від того, як вималювані герої, передано психологію, колорит, то в абстрактному мистецтві кожен бачить своє. Є люди, які до такого мистецтва ставляться негативно: так, мовляв, і діти намалюють. Але якщо взяти американське, західне мистецтво, то воно передбачає, що не обов’язково надто «правильно» малювати, спиратися на академічні знання. Основне — вдало подати образ, володіти колористикою, композицією. Цінується свіжість погляду, індивідуальність. В Україні все ще тримається на академізмі, але є ті, хто його переступив. Зокрема, Іван Марчук, Олександр Ройбурд, у Черкасах — Едуард Гудзенко, Володимир Широков, Іван Фізер, Микола Теліженко, Микола Маценко, Володимир Яковець, Микола Бабак, Євген Найден.
Із теплотою згадує Віктор Олексенко, як він, син архітектора, ще школярем мріяв стати художником, відвідував студії. Його вчителем-кумиром був Едуард Гудзенко:
— Я бачив його за роботою, як він малює — дуже по-своєму, не так, як вимагає навчання академічному малюнку й живопису. Я був вражений, коли в розмові з викладачем чув майже заборонені тоді імена: Пікассо, Анрі Фужерон, Едвард Гоппер, Ренато Гуттузо. Бо їхня творчість певною мірою йшла врозріз із соцреалізмом, а абстракціоністів — тих узагалі таврували ганьбою…
— Чи реально в наш час зберегти потенціал, досвід попередніх поколінь, особливо на місцях, де маленькі видавництва?
— Талантів і зараз не менше. Але молодь іде туди, де можна заробити: це — дизайн у різних успішних виробничих сферах. Здобувають мої студенти й міжнародне визнання. Як я, окрім лекцій, можу на практиці передати досвід в оформленні книжок? Співпрацюю ось із однією дуже талановитою ілюстраторкою — жартуючи, пропоную: буду певний час твоїм безкоштовним художнім редактором.
Лариса СОКОЛОВСЬКА
