Дмитро Карбишев — уродженець російського Омська. Царський офіцер, який перейшов на бік більшовиків після перевороту 1917 року. Влітку 1941 року, через два тижні після початку війни Німеччини проти СРСР, генерал Карбишев потрапив у полон. Вбитий у концтаборі взимку 1945 року.
У 1983 році на честь радянського військового інженера Карбишева змінили назву вулиці у щойно приєднаній до Черкас Дахнівці — до того це була вулиця Тараса Шевченка, інформують у Черкаській міськраді.
20 квітня 2022 року міська топонімічна комісія запропонувала перейменувати вулицю Генерала Карбишева на вулицю Вікентія Хвойки.
Вікентій Хвойка — видатний український археолог чеського походження, який наприкінці ХІХ — поч. ХХ ст. зробив ряд визначних історичних відкриттів — зокрема, і в результаті археологічних розкопок на території сучасної Черкащини.
1876 року, у 26-річному віці Хвойка переїхав з Чехії до Києва.
Першим його гучним археологічним відкриттям стало дослідження пізньопалеолітичної Кирилівської стоянки на київському Подолі. Навіть за кордоном тоді почали говорити про одну із найзагадковіших знахідок — уламок бивня мамонта з майстерно вирізьбленими на ньому 20 тисяч років тому зображеннями птахів і рептилій.
Натхненний успіхом, Вікентій Хвойка вирушає робити розкопки і за межами Києва — серія досліджень давніх городищ дала йому змогу першим у світі гучно заявити про відкриття Трипільської культури. Це потрясло науковий світ Європи, адже Хвойка заявляв не тільки про те, що слов’яни були європейськими автохтонами (корінними народами), а й те, що вік слов’янської цивілізації може змагатися з єгипетською і вавілонською! І хай відносно Трипільської цивілізації та її нащадків досі точаться суперечки, та багато сучасних істориків та археологів часто цитують вислови Хвойки і апелюють до його знахідок в наукових суперечках.
Результати досліджень Хвойкою Старокиївської гори теж виявилися приголомшуючими: були виявлені сліди майже всіх археологічних епох, починаючи з неоліту. Найціннішим було відкриття язичницького храму VI-VII ст., залишки княжого кам’яного палацу Х-ХІ ст., прикрашеного фресками і мозаїками, староруських помешкань і ремісничих майстерень з безліччю унікальних ливарних форм. Серед знахідок – тонка цеглина-плінфа із зображенням тризуба — герба князів Рюриковичів. Відкриття центру стародавнього Києва сколихнуло уяву обивателів і газетярів. Міські газети змагалися в епітетах щодо безцінних знахідок і називали Старокиївську гору «київським Капітолієм», порівнюючи розкопки з дослідженнями римського Форуму.
До речі, одна з вулиць Подолу в українській столиці вже давно носить ім’я Вікентія Хвойки. А сучасні журналісти не відстають в епітетах щодо самого археолога, називаючи його «українським Шліманом» – за аналогією з першовідкривачем легендарної Трої Генріхом Шліманом, який так само, як і Вікентій Хвойка, не мав спеціальної освіти, проте був надзвичайно успішним археологом-самоучкою.
Серія розкопок на території сучасної Черкащини також поповнили скарбничку наукових відкриттів Хвойки. Він досліджував стоянку часів палеоліту в Селищі поблизу Звенигородки, трипільські й зарубинецькі поселення в околицях Канева, скіфське Мотронинське городище на Чигиринщині та давньоруське — в Конончі на Канівщині. Досліджував і пам’ятки українського середньовіччя, — зокрема, вів розкопки на Замковій горі в Чигирині, де було виявлено рештки споруд XV—XVI століть. А розкопки Вікентія Хвойки поблизу Зарубинців на Канівщині взагалі дали назву самодостатній єдиній праслов’янській культурі, яку так і названо на честь села на Черкащині — Зарубинецькою.
Вчитель і археолог-самоучка став дійсним членом 11 поважних наукових товариств. Здобуті ним археологічні колекції, а також рукописи зберігаються та експонуються в Національному музеї історії України в Києві, але багато чого цінного свого часу вивезено до Москви, де завжди були ті, хто прагнув присвоїти побільше історичної спадщини Великого Києва й українських земель.
Перейменування вулиці на честь Вікентія Хвойки, пропоноване топонімічною комісією Черкас, у складі якої є й історики та археологи — це ще один крок до повернення належної шани іменам, які прославили історію й культуру нашого краю та України в цілому.
