З нагоди Дня військового журналіста в черкаському кінотеатрі «Україна» відбувся показ документального фільму «Журналіст у формі», присвяченого пам’яті Володимира Мукана. У мирному житті він був відомим журналістом, фотографом, науковцем, успішним підприємцем, а з початком повномасштабної війни став на захист країни. Зі зброєю в руках відстоював Харківщину, Луганщину, Донеччину — Попасну, Слов’янськ, Бахмут. В останньому бою на Бахмутському напрямку 35-річний лейтенант очолив штурмову групу 156-го батальйону 118-ої окремої бригади ТрО ЗСУ. Документував події на фронті й той бій до останньої миті свого життя.
Перед переглядом стрічки медійники, захисники, творці кінофільму спілкувалися щодо ролі військових журналістів у донесенні правди про масштаби вторгнення. Говорили про те, що прес-офіцери, комунікаційники, журналісти-захисники в умовах бойових дій фіксують безцінну для суспільства інформацію, в їхніх записах — важливі деталі, реальні події, конкретні історії конкретних людей. Так журналісти у пікселі пишуть нові параграфи літопису України ХХІ століття.
Подвиг українського захисника, про якого йдеться у фільмі, символічно переплівся з місією військового журналіста, здатного на самопожертву. Молодший лейтенант ЗСУ Володимир Мукан із позивним «Блискавка» виконував обов’язки прессержанта батальйону. Висвітлював у соцмережі на своєму каналі «Блискавка» історії військовослужбовців черкаської тероборони. За власною ініціативою виходив на бойові позиції з підрозділом. Був командиром першого в історії ТрО позаштатного передового експериментального інформаційного загону для служби в зоні бойових дій. Зібрав сотні матеріалів про життя й побут військових для хронік російсько-української війни.
Начальник відділення комунікацій 118-ої бригади ТрО лейтенант Олег Бурячок згадував побратима схвильовано, переборюючи тиснення в грудях:
— Ми служили з Муканом у Черкасах в одній бригаді, — розповів Олег Бурячок. — Володя пішов у той свій останній бій і загинув, як офіцер. Недарма вулиця в Черкасах на його вшанування зветься «лейтенанта Мукана». Хлопці з 156-го батальйону знають, що він узяв на себе відповідальність і повів за собою підрозділ, у якому були солдати навіть штурмової бригади. Пішов у бій, як заступник командира роти. Але він пішов із камерою, й знімав до останнього. В мене ці кадри лежали на монтажному столі, я їх бачив, і ніколи не забуду. Це був офіцер із великої літери: коли командував, завжди казав «будь ласка» — «будь ласка, викопайте окопчик», «будь ласка, зробіть позицію в ту сторону, сектор ваш там». Цей фільм дає людям розуміння, що ця війна — екзистенційна, і воюють у ній журналісти. Вони воюють і знімають. Щоб не дати загинути нації, державі.
Валентин Чернявський, штаб-сержант відділення комунікацій 118-ої бригади ТрО, прийшов на кінопоказ із бойового підрозділу. Від імені командування бригади Олег Бурячок вручив йому почесну відзнаку за бездоганне виконання військового обов’язку, вірність присязі, високий рівень професійної майстерності.
— Військовий журналіст — спершу військовий, — окреслив специфіку служби медійників у формі Валентин Чернявський. — Крім того, що він має захищати державу, повинен думати й про те, як це відзняти. Тому що, як би прикро не було, якщо не зафіксовано на відео, то можна сказати, що цього й не відбулося. Потрібно все документувати, показувати. Можливо, багато хто вже й стомився від війни, не хоче бачити страшні кадри про те, що відбувається в Україні, та дуже важливо все це знати. І саме військові журналісти виконують цю важливу роботу.
Дружина героя документальної стрічки «Журналіст у формі» Анна Мукан розповіла, що журналіст і на війні — журналіст.
— Серед якостей лідера — мужність, самоорганізованість, глибокий духовний світ. Лідер може повести за собою людей, протоптати стежини там, де були непрохідні хащі. Саме такі якості були у Володі від народження. Він — єдиний зі свого класу в молодшій школі хотів стати президентом, і це — дуже символічно. На будь-якій роботі, куди б не влаштовувався Володя, він прагнув керівних посад. І не через престиж чи більшу зарплатню, а через те, що знав, як і що треба зробити, щоб стало краще. Він запалював людей своїми ідеями, амбітними планами. Вмів брати на себе відповідальність. І саме так зробив, коли пішов добровольцем у черкаську тероборону. Взяв на себе відповідальність за життя своєї сім’ї, родини, кожного з нас. За півтора роки служби розкрився як військовий журналіст. Найбільше його зірка палала тоді, коли став командиром першого експериментального інформаційного загону в зоні бойових дій. Колеги підтвердять, яку колосальну роботу Володя проробив буквально за кілька місяців. Він працював із різними журналістськими жанрами та методиками заради єдиної мети — гідно закарбувати історії життя військових великої російсько-української війни. В літопис української історії він вписав їхні імена, описав складні долі, мотивацію, чому пішли на війну. Документальний фільм «Журналіст у формі» — це шана пам’яті та спосіб подякувати Володі за те, що віддав за нас своє життя.
Після загибелі Володимира, його сестра Наталія теж одягла військовий однострій.
— Усім, хто знав Володю, важко уявити його без фотокамери в руках, — згадала Наталія. — Він постійно фіксував усі події: сімейні свята, зустрічі з друзями, а події державного значення поготів не проходили повз його об’єктив. 80 відсотків нашого фото й відеоархіву закарбовано Володиним поглядом, звучить його голосом. Така ж ситуація в архівах його друзів, одногрупників, колег. Попри це, в нього ніколи не було в думках зняти фільм. Він планував написати книгу. На жаль, не встиг. Та сам став героєм документальної стрічки, бо був Героєм від початку й до кінця. Любив людей, не йшов на компроміси з власною совістю, мав цінності адекватного українця.
На захід у Черкаси прибули творці фільму «Журналіст у формі» — художній керівник проєкту «Театр ветеранів» Максим Курочкін та співзасновник цього проєкту Юрій Мацарський. Вони служили в одному підрозділі з Володимиром Муканом, щоправда, після його загибелі. Командири та побратими з продакшн-студії «ТРО-МЕДІА» поставили перед ними завдання зробити документальну стрічку, що нагадуватиме людям про цінність життя. Для них це був важливий професійний виклик — показати Володимира таким, яким він був. Життя й подвиг досліджували через його роботи, експерименти, фотографії, матеріали, спогади.
— Велика вдячність не тільки військовим журналістам, а всім людям цієї відповідальної професії, які доносять новини й актуальну інформацію, в тому числі з фронту, сприяють єдності громади й суспільства, допомагають наближати Перемогу. Нам приємно, що місто Черкаси вшанувало пам’ять Володі: вулицю Сурікова перейменовано на вулицю лейтенанта Мукана. Слава й шана полеглим, велика вдячність тим захисникам, які нині боронять Україну, — підсумувала вступну частину заходу Віра Мукан, мама Героя.
Як знак глибокої вдячності, бійці 118-ої окремої бригади ТрО, представниця департаменту соціальної політики Черкаської міської ради вручили матері, дружині й сестрі квіти. Від Національної спілки журналістів України синам Володимира, юним патріотам Андрію та Ярославу передали матеріальну допомогу, книги черкаських журналістів і письменників.
З нагоди професійного свята військових журналістів згадали всіх медійників із Черкащини, які вступили до лав українського війська, і ціною життя зупиняли агресора.
2022 року на фронті загинули черкаські журналісти, які поєднували службу й документування війни: Олександр Куцоконь, студент ЧНУ ім.Б.Хмельницького, працював у пресслужбі полку «Азов», загинув 22 березня 2022 року під час захисту Маріуполя; Євген Старинець, ексменеджер філії Суспільне Черкаси, загинув 30 квітня 2022 року в боях за Попасну на Луганщині; Сергій Моренко, працював у редакції Корсунь-Шевченківської газети «Надросся», раптово пішов із життя 20 серпня 2022 року під час проходження військової служби. 2023 року ангелами Небесного війська стали журналісти-захисники Павло Тимошенко з Золотоноші, черкаський оператор телеканалу «Інтер» новини, який загинув 5 лютого 2023 року під Вугледаром; Роман Чорномаз із Умані, талановитий фоторепортер, співробітник редакції газети «Наша віра», загинув 13 червня 2023 року в бою на Бахмутському напрямку поблизу Курдюмівки.
Світла пам’ять тим, хто не повернувся… Подвиг кожного з них — взірець відваги, гідності та самопожертви. Їхні імена й долі — в наших серцях, пам’яті, скорботних молитвах.
Тетяна КАЛИНОВСЬКА, голова Черкаської обласної організації спілки журналістів
