На четвертий рік повномасштабної війни сотні тисяч українців продовжують жити не вдома. Черкащина прийняла тисячі вимушено переміщених осіб, намагаючись створити комфортні умови. Проте реалії проживання ВПО у тимчасових місцях свідчать: частина проблем залишаються хронічними. Про це свідчить інформація на сторінці в соцмережі Представництва Уповноваженого ВРУ з прав людини в області.
Черговий моніторинг, проведений Регіональним координатором взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Черкаській області Вадимом Синявським, вкотре нагадав: гуманність — це не лише про житло, а й про якість життя.
Одним із об’єктів перевірки став обласний багатопрофільний дитячий санаторій, що нині виконує функції притулку для ВПО. У двох корпусах проживають десятки родин, і загалом, умови можна вважати гідними:
розміщення безплатне — за попередніми договорами;
у корпусах витримується температурний режим;
працюють п’ять генераторів, є бойлери;
кухні облаштовані промисловою технікою;
дотримуються санітарно-гігієнічні норми.
Проте низка проблем залишається болючою. Серед них:
протікання даху у корпусі №7;
застаріла електромережа потребує негайної заміни;
відсутність пандусів та поручнів на входах, що ускладнює доступ маломобільних осіб як до житлових приміщень, так і до укриттів.
Проблеми, як і в багатьох інших подібних об’єктах, впираються у відсутність належного фінансування.
Моніторинг охопив і два гуртожитки професійно-технічних навчальних закладів. Картина тут — набагато тривожніша.
Гуртожиток ліцею, що діє
Здавалося б, установа, що приймає людей із вразливих категорій, має бути готовою до базових стандартів доступності. Та навіть найпростіші речі — на кшталт бокових поручнів на сходах — досі не встановлені. А це пряме порушення прав людей з інвалідністю.
Гуртожиток ліцею, який реформували
Ситуація тут — на межі гуманітарної кризи. Об’єкт досі не передано на баланс іншого ліцею, хоча процедура триває ще з моменту реорганізації. У результаті:
дах продовжує протікати, затоплюючи 9 поверх;
сушарка для білизни, яку закупили спеціально для потреб переселенців, так і не встановлена;
люди похилого віку змушені мешкати на 8–9 поверхах — переселення не відбулося;
у кухнях і кімнатах є таргани.
Неодноразово фахівці органів контролю надавали рекомендації, але як кажуть, віз і нині там.
За підсумками перевірок були складені офіційні звіти, акти реагування направлені до компетентних органів. Проте чи буде результат — питання не до моніторингової групи, а до місцевої і обласної влади. На тлі війни українське суспільство продовжує проходити тест на людяність. Черкащина не пасе задніх, але де є якісні рішення — там часто бракує ресурсів. Забезпечення гідного проживання для внутрішньо переміщених осіб — не питання «після перемоги», а виклик сьогодення.
Читайте також: Лавандовий рай Євдокії Кубухової. Переселенка з Алчевська виплекала його на Черкащині
