Наприкінці першого тижня березня нинішнього року довелося побувати у Києві.
Тоді в приміських Гостомелі, Ірпені та Бучі гриміло й палахкотіло, вибухало й гуло, лунали гарматні постріли й тріскотіли кулеметні та автоматні черги.
Неспокійно було й у самій столиці, куди час від часу прилітали смертельні дарунки вояків рускава міра. Ось тоді мій супутник Микола, житель одного з сіл Броварського району, одержав на смартфон моторошний відеосюжет із села Заворичі. Палахкотіла заворичівська церква, підпалена російськими окупантами, які вели наступ на Бровари та Київ із боку Чернігова. Їх там невдовзі зупинили, а потім, зрештою, й вигнали. Отож окупація лівобережних сіл на Київщині тривала порівняно недовго. Однак і цих кількох тижнів московським окупантам вистачило для того, щоб завдати населеним пунктам та їхнім жителям величезної, здебільшого непоправної, шкоди. Бо асвабадітєлі обстрілювали й руйнували школи, магазини, АЗС, дитсадки, людське житло — як хати та котеджі, так і багатоквартирні будинки, господарські приміщення.
Уже тоді я збагнув, що дістається від ворога не лише Бучі та Ірпеню, а й десяткам інших сіл і селищ. Тож виник намір побувати у цих краях. І ось літнього ранку я приїхав у лівобережні села Київщини — в Броварський район. Побував у селах Бобрик, Шевченкове, Богданівка, Залісся, Скибин. Побаченого там вистачило, щоб збагнути, яке асвабаждєніє робили окупанти: розбитих та спалених будівель — хоч греблю гати.
І моторошно, й сумно дивитись на ці рукотворні руїни, які залишили після свого перебування окупанти. Десь хтось щось ремонтує, а здебільшого стоять вони мовчазним проявом злочинів війни рускава міра проти України.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Київська область.
