Тальнівські волонтери розвезли святковий вантаж і привітали земляка з нагородою від генерала Валерія Залужного.
Напередодні Великодня тальнiвськi волонтери Анатолій Скіченко та Юрiй Tiтаренко побували на Донеччині — у районах, дуже близьких до «нуля». Два дні без відпочинку розвозили нашим солдатам святковий вантаж із рідного краю. Як і планували, побували в 14 точках і доставили на передову понад дві тонни різної смакоти, хоча спроможність фургона «Мерседес», яким вирушили в дорогу, — лише до півтори. Але, кажуть, їхня машина надійна, тому витримала все… Та й самі мають чималий досвід таких поїздок: за час війни здійснили їх уже не один десяток.
Цього разу депутат Черкаської обласної ради й благодійник Aнатoлій Cкiченко разом iз волонтером Юрієм Tітаренком вирушили на фронт удвох, і тільки за цю поїздку «намотали» 2500 кілометрів. Рухалися без зупинок. Коли один відпочивав, інший — сідав за кермо. Чи втомились? Звичайно! Та мусили поспішати, бо дороги постійно прострілювалися, шляхи й мости — зруйновані. Тільки біля міста Часів Яр втратили три години, чекаючи, поки орки вгомоняться.
Тальнівчани розповіли, що їхали через Харків. У це місто прибули о третій годині ночі, далі до них приєдналися ще три буси з київськими волонтерами.
— Серед них була й моя донька Альона Скіченко, яка тільки медикаментів везла на 380 тисяч гривень, — поділився враженнями від поїздки Анатолій Скіченко. — Альона зібрала турнікети, протизапальні, противірусні, засоби проти кишкових інфекцій, антибіотики, словом усе, що замовили бійці. Вона волонтерить давно, допомагає й нам купувати за кордоном військову амуніцію, обладнання. Разом із киянами ми вирушили до Ізюму, потім уже далі за маршрутом у ті місця, де служать земляки. В Лимані зустріли тальнівця Василя Поліщука, у Ямполі було чимало хлопців iз тальнівської громади, але звідти їх перекинули, тому віддали Великодні подарунки їхнім побратимам, бо вони ж всі наші, всі — свої!
Там волонтери вперше, відколи їздять на фронт, побачили відомий поліційний загін «Білі янголи» (їх є лише 6 екіпажів), додав Юрiй Тітаренко.
— «Білі янголи» евакуюють цивільних практично з передової, де йдуть серйозні бої й туди ніхто не їде, — пояснив він. — А ще зустріли вірян-американців, які розвозили нашим бійцям Біблії, була навіть «армійська версія» в електронному вигляді. Вони й нам подарували, а ми їм пасок дали.
Тальнівчани кажуть, що враження від побаченого — гнітюче. Прифронтові села й міста повністю зруйновані, знищене все: державні установи, житлові будинки, торговельні точки, дороги. Ніби якийсь фільм жахів. Людей також немає, хоча поодинокі мешканці ще зустрічаються.
— Потім заїхали в Сіверськ, — продовжив Анатолій Скіченко. — Навігатор не працював, бо не було зв’язку, розпізнавальні знаки знищені, міст зруйнований, підказати, куди їхати, нікому, тому трохи збилися з дороги. Але знайшли понтон і попрямували далi. Вдалині постійно лунали вибухи, але до села Переїзне, що біля Соледару, ми таки добрались. Привітали наших бiйцiв iз Великоднем, передали святкові подарунки, медикаменти, обереги, все, що для них приготували. Там зустрілися з Дмитром Гончаром iз Соколiвочки. Бачилися з земляками з Червоного — Володимиром Іващенком, Петром Іщуком та Петром Яблучкіним. Йому того дня за звитягу при захисті України вручили почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест». Оце такий наш воїн Петро! Але через постійні обстріли довго там не побудеш. Тому вирушили до військового госпіталю, який за кілька кілометрів від Бахмута, до землячки Наталії Кошельної, яка з перших днів війни рятує поранених у гарячих точках. А якою теплою і щирою була зустріч із захисником з Тальянок Данилом Галецьким. Ще такий молодий, а вже на фронті. Там його звуть Данік. Побачилися також із Юриком «Чеченом», а ще — з другом мого дитинства, який нині проживає в Кропивницькому, й воює за Україну з 2014 року. Я його таки знайшов…
Благодійники об’їхали вcix, до кого в ті дні планували потрапити. Солдати передавали рідним вітання, дякували, що про них не забувають у тилу, й дуже дивувалися, що наші волонтери змогли так далеко дістатися, бо то — майже лінія фронту, де за кілометр, а то й менше, вже — русня. Небезпека такої поїздки — надзвичайно серйозна.
— Але ми побачилися з хлопцями із Тального та багатьох наших сіл. Душевно було все, особливо — дружні обійми зі сльозами на очах. Привезли їм багато чого. Хоча харчі там справді є, але діло ж не в них, а в увазі! Хлопці дуже раді, що ми їх відвідали, вдячнi за все, а особливо — за дрони й тепловізори, військовий одяг і спеціальні рукавиці американського виробництва, а також за Великоднi смаколики, дитячі малюнки, що їх розвішують у бліндажах і які зігрівають душу, адже чи не в кожного захисника вдома — дiти, онуки, племінники. Вдячні й за медикаменти, яких треба дуже й дуже багато, особливо кровоспинних, за турнікети, які ми також привезли, за предмети гігієни, каву, цигарки, паски, крашанки, цукерки, домашні м’ясні вироби, овочi й фрукти… За все щиро дякували всій тальнівській громаді. І поки ми поверталися додому, весь час телефонували, хвилювались, як ми добралися. Розповідаю це не для того, щоб похвалитись, а для того, щоб люди розуміли — наскільки наша підтримка важлива для солдатів, — сказав Анатолій Петрович.
Анатолій Скіченко щиро подякував усім, хто долучився до збору такого цiнного вантажу. Найперше — колезі Анатолію Баранніку, з яким завжди разом купують усе, що треба для фронту. З тривожної передової волонтери передають вдячність бійців, адресовану директору Уманського тепличного комбінату Миколі Гордію: Микола Васильович завжди радує їх свіжими огірками й помідорами, надає по кілька десятків ящиків овочів. А також дякують місцевим сільгоспвиробникам Олександру Гижку, Сергiю Рябому, який постійно передає яблука, Людмилі Кутовій, Олексію Пасєцi, Петру Кочмару, колективу Мошурiвської пекарні — за духмяні паски, підприємцю Анатолію Луцюку — за цигарки, волонтерам-полякам, Олександру Яровому, дітям зі школи-інтернату та школи №1.
— Смачних домашніх ковбас, шинки, буженини, рулетiв наготували працівниці нашого кафе на чолі з Аллою Михальченко. Дружина Hiна нафарбувала крашанок, її батько передав багато меду. А ще Ніна з Аллою весь цей вантаж гарно упакували й підписали, — додав Анатолій Скіченко. — Можливо, когось не назвав, то вибачайте, всiм дійсно величезне спасибі! І не лише від мене, а й вiд усіх наших захисників. Усе буде Україна, ми обов’язково переможемо. Але солдатів треба підтримувати. Хто чим може!
Записала Ipинa POГOBA
