За час війни росії з Україною (і в часи АТО/ООС, і нині), довелося побачити багато дечого й мимоволі стати свідком випадків, які не вкладаються в прийнятну схему перебігу подій, зокрема й щодо співпраці військових із волонтерами. Про один із таких моментів і піде ця розповідь.
Коли від бійців підшефного підрозділу надійшов тривожний сигнал про те, що потрібна нова автівка для використання в районі бойових позицій, очільник козацтва області Віталій Чепелуха довго не роздумував.
— Треба діяти, і якомога швидше, — звернувся Віталій Григорович до сина Олега. — Адже якщо їхня фронтова автівка навіть не пошкоджена снарядом чи міною, однак вона просто розтряслася по прифронтових шляхах та вибоїстих вуличках розбитих шахтарських селищ. Їдьмо в Прибалтику шукати підходяще авто.
Збирання в дорогу було недовгим, і вже незабаром батько й син Чепелухи через Польщу дістались Литви.
— Чому обрали Литву? — перепитую Віталія Чепелуху.
— Та тільки тому, що тут були у нас зв’язки з тутешніми волонтерами, які вже допомагали нам раніше. Отож і взяли курс на Вільнюс.
Проте в столиці довго не затримувались, а, встановивши контакти з кількома знайомими, попередньо поцікавились у них наявністю потрібної техніки. І вже невдовзі поїхали до фермера Рімаса Грікініса. Бо якраз у нього виявилося авто, яке годилося для експлуатації в бойових умовах. Пан Рімас дійсно не перебільшував — наявна автомашина була тією моделлю, що придатна для фронтових шляхів.
— Для мене це святе — помогти вашим бійцям, — сказав литовський патріот. — Бо вони там б’ються проти нашого спільного ворога, захищають і вашу, й нашу свободу.
Заодно Рімас Грікініс запропонував і деякі запасні деталі та вузли для автомашин. Мовляв, беріть, вони на фронті будуть потрібні.
Проте Віталій Григорович на пропозицію Рімаса не приставав:
— Нам замовлень таких не було, а для чого везти через пів Європи такі запчастини.
Однак Чепелуха-молодший міркував інакше, ніж батько.
— Ні тату, нам треба й ці вузли забрати, — наполіг Олег. — Хай не всі, але ті, що можуть стати в нагоді. Хоча б ось цей задній міст до Mitsubishi L200. Бо він в Україні — дефіцит, навряд чи швидко такий вузол у нас знайдеш.
Запчастину Чепелухи таки взяли. Доправили міст через Польщу — і громіздка деталь таки доїхала з Литви в Черкаси. Автівка литовського фермера вже незабаром була на фронтовому Донбасі, куди її відігнали козаки-волонтери, а міст знайшов собі прихисток у гаражі Чепелух на кілька тижнів. Прийшов час і для нього. Олег Чепелуха, як мовиться, ніби у воду дивився: невдовзі бійці одного батальйону оголосили про терміновий пошук якраз такого мосту.
На такий відкритий пошук запчастини фронтовики пішли після того, як обдзвонили всіх знайомих і незнайомих волонтерів, друзів та земляків. На превеликий жаль, ніде потрібного заднього мосту для Mitsubishi такої моделі в Україні не знайшлося.
Виявилося, що їхнє авто біля бойових позицій одного дня засікли ворожі дрони. Бійці помітили й вирішили покинути небезпечну точку. Та це виявилося майже неможливим — по автівці почали стріляти. Авто рушило в тил, і вже набирало (наскільки це було можливим) швидкість, коли вибухом було пошкоджене одне з задніх коліс. Зупинятись — смерті йти назустріч, тому вирішили рухатися на трьох колесах. Отак і їхали на одному задньому колесі й одному диску. Машину перекособочило, металевий диск по камінцях кресав іскри, але авто просувалось із небезпечної зони. Зрештою, задній міст так перекосило, що швидкість впала до мінімуму. Однак ніхто в автівці не постраждав. А сам транспортний засіб відтоді став на прикол, бо на розбитий і перекошений задній міст вже годі було припасувати колесо.
І ось сюди, в цей підрозділ, під час останньої нашої поїздки козаки-волонтери й повезли задній міст від литовського фермера. Солдат Василь Солтанюк, побачивши цей громіздкий вантаж, вдячний за нього вдесятеро більше, ніж за смаколики, фрукти та домашні ласощі.
— Це ж наша бойова машина вже завтра буде в строю, — говорив фронтовик. — Ми до неї звикли, вона себе гарно зарекомендувала в фронтових умовах, а це багато значить для нас.
Так запасний вузол, запропонований литовським фермером, став у пригоді нашим бійцям на фронтовому Донбасі.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора, фронтовий Донбас.
Читайте також: Згуртовані та загартовані: волонтери навідали бойовий підрозділ на Слобожанщині