Аномальна спека нинішнього літа добряче далася взнаки і людям, і природі. Селяни й міські жителі відчувають величезний дискомфорт від температури, яка мало не щодня сягає в полуденну пору 40 і більше градусів у затінку. Пожовкли трави, сохне листя на кущах та деревах, передчасно пожухла городина. Асфальт, розпечений під сонцем, вгинається під колесами вантажівок, а на горизонті — розжарена дорога блищить, мов повноводна річка. Не витримує й перегрітий бетон тих плит, якими подекуди вимощені дороги на Донбасі. Спека цьогоріч — жахлива. Але її стійко й мужньо витримують наші захисники.
Там, де плавиться асфальт не лише від сонця, а горять полум’ям і стерня, і трава, і лан необмолоченої ранньої ярини чи озимини, підпалені лиходіями «брацкава народа». Наші стійкі бійці витримують усі випробування — як природні, так і рукотворні. Добру справу роблять ті волонтери, які, попри спеку, не забувають бійців-земляків, підтримують їх у цю гарячу пору всим, чим можуть.
Основна маса клопотів із підготовки чергової поїздки козаків-волонтерів на фронт лягла на плечі очільника Українського козацтва в Черкаській області Віталія Чепелухи. І, треба сказати чесно, Віталій Григорович успішно впорався з цим нелегким завданням. Попри спеку й труднощі, породжені нею (зокрема — зберіганням продуктів), він за короткий час зібрав необхідну кількість гуманітарки для земляків-фронтовиків на повне завантаження однієї автівки. Та в день відправки на фронт отаман Іваньківської сотні Юрій Возовітов із Маньківщини підвіз велику кількість продуктів.
Виникла потреба їхати на Донбас двома автівками. Проте пального згромадили лише для однієї (допомогла родина підприємців-автоперевізників Дергалюків із Жашкова). На друге авто треба купляти солярку, а це — немалі кошти. Та й часу обмаль, бо спека підганяє. Тож вирішили поїхати автомашиною з причепом. Таке авто запропонував заступник Віталія Чепелухи — Леонід Сандига. Допоміг вирішити транспортну проблему син Чепелухи — Олег, отаман Свидівоцької козацької сотні. Він домовився з одним зі своїх духовних побратимів про такий причіп. І вже через якусь годину почали завантажувати. А щоб більше в нього вмістити, придумали, як наростити борти. І завантажили вщерть із горою. За кермом у дорозі чергувалися Віталій Чепелуха та Леонід Сандига.
Черкаським козакам-волонтерам вдалося доставити на фронт велику кількість спальних мішків, які замовляли бійці з різних підрозділів. На них — значний попит, бо спальник у бліндажі чи окопі — річ вкрай необхідна. Підсобила іноземна волонтерська організація, яка направила зручні спальні мішки з Європи. Виготовлені з сучасного матеріалу, спальники — не лише легкі, а й компактні, в згорнутому стані займають зовсім мало місця й дуже портативні. А розкладені — зручні й затишні. У цьому ми переконалися самі, коли довелося заночувати в прифронтовій смузі після прибуття нашої групи на Донбас. Мої попутники полягали в спальниках у траву на узбіччі, я ж розташувався на краю асфальту фронтової дороги. Не було ні мулько, ні твердо.
Загалом захисники отримали сім десятків нових спальних мішків.
На фронт землякам доставили свіжі овочі та фрукти, сало й тушкованку, кондитерські вироби та домашню випічку. Пасічник із Іваньок Олександр Березанський (кум Юрія Возовітова) передав бійцям півтора десятка півлітрових банок зі свіжовикачаним медом. Ну й, звичайно, не обійшлося без традиційного черкаського смаколика — копчених лящів. Про це, як і в попередні рази, подбали трійко небайдужих черкащан — Кирило Хлівний, Роман Карий та Олександр Сидоренко. Копчених ними лящів потроху дісталось усім бійцям-землякам. Звичайно, не завадило б і більше такого делікатесу, проте довезти його на фронт за рекордної спеки — справа непроста, доводиться дотримуватися певних умов.
Ми зустрічались із земляками як біля тилових баз, так і біля бойових позицій. Сонце нещадно обпікало донецькі степи та балки, терикони й селища. Дихнути нічим, допікають обстрілами та своїм прагненням пролізти в наш бік і ворожі підрозділи, шукають бодай якусь шпаринку чи щілину між бойовими позиціями. І лізуть, лізуть, лізуть… Та наші захисники вже добре вивчили тактику ворога. Тримають оборону при сорокаградусній жарі, під дзижчання безпілотників, безперестанні обстріли й ворожі атаки. Їм потрібна й доречна волонтерська допомога, наша підтримка.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Фронтовий Донбас
Читайте також: Згуртовані та загартовані: волонтери навідали бойовий підрозділ на Слобожанщині
