Із цими захисниками наша волонтерська група зустрічалася напередодні Великодня біля Слов’янська на Донбасі. Намагалися зустрітися там же у вересні, але земляків на цьому відтинку фронту вже не було. Бо з кінця серпня їхній підрозділ перекинули на північ, де черкащани тримають бойові позиції в курській області. Тож остання поїздка волонтерів із Українського козацтва була спрямована в прикордоння Сумщини до прилеглих територій курщини.
Напередодні воїни цього підрозділу звернулися до влади Черкащини з проханням допомогти деяким технічним оснащенням. До вирішення цього питання долучився Юрій Сліпченко, який донедавна був із бойовими побратимами, а після поранення перебуває в іншому підрозділі. Для підтримки воїнів-земляків обласна влада передала шість РЕБів вартістю п’ять мільйонів гривень, які Юрій Петрович оперативно, того ж таки дня, повіз на фронт. Він і очолив волонтерську групу, що формувалася з активу Українського козацтва. Терміново зібрали чималий гуманітарний вантаж на додаток до презентованої апаратури.
— Жашківське підприємство «Нові продукти Україна» надало мінеральну воду, енергетик, плівку; активісти «Охматівської Січі» Микола Дергалюк та Петро Сюч допомогли дизельним пальним та продуктами, Василь Драч, як завжди, — медом, — розповів отаман «Охматівської Січі» Черкаського крайового товариства Українського козацтва Василь Поліщук.
Повну легкову автівку продуктів та смаколиків доставив Юрій Возовітов, який віднедавна очолив Черкаське крайове товариство Українського козацтва. Зокрема кілька упаковок крупів та продуктів він одержав від начштабу Руськополянської козацької сотні Олександра Коваленка буквально в останню годину перед від’їздом.
Чимало клопотів із формування гуманітарного вантажу взяв на себе гетьман Українського козацтва Віталій Чепелуха, який від світанку й до пізнього вечора збирав замовлені продукти. Останньою точкою завантаження того вечора стала садиба жительки села Свидівок Олени Іванової. Бо пані Олена до традиційних свіжих яблук та консервації додала кілька відерець свіжих вареників.
Чимало смаколиків та різних продуктів наготували школярі й педагоги міських шкіл, очолюваних Людмилою Шарапою та Василем Грищенком. Звичайно ж, діти передали, за традицією, свої малюнки, привітання та власноруч виготовлені обереги для воїнів.
Як розповіли бійці відвіданого нами підрозділу, за два місяці їхнього перебування на курщині до них не приїжджали волонтери. Тому й не дивно, що кожен ящик, кожну упаковку, пакет, відерце чи банку воїни уважно розглядали й невимовно раділи. Цілковитою несподіванкою для фронтовиків стали півтора десятка пакунків із солодощами та консервами від меценатки Маріанки Хаус. І не звідки-небудь, а з самої Німеччини. Хлопці жартували, що небайдужа людина з німецьких теренів допоможе їм своїми консервами та солодощами громити російського ворога не десь, а на курській дузі.
Сумщина вже на перших кілометрах зустріла нас мрякою, яка з часом переросла в дощ, а потім — у справжнісіньку зливу, якої ми давно не бачили у себе на Черкащині. Швидкість руху знизилась. Та, зрештою, злива закінчилась, а Суми й усе прикордоння огорнув густий, мов молоко, туман. Рух загальмувався. Проте туман не завадив ворогу обстрілювати прикордоння та борознити небо безпілотниками (пізніше нам бійці пояснили, що інколи дрони полюють не те, що за кожною автомашиною, а й мало не за кожним чоловіком). З огляду на можливу небезпеку земляки-фронтовики таки знайшли безпечну місцину для зустрічі з нами. В прикордонні з обох сторін це зробити не так і легко, бо всі місця — пристріляні далекобійними ворожими засобами. А момент перевантаження можуть зафіксувати як безпілотники з неба, так і «ждуни» чи «ми здєшніє». В такому випадку вже через кілька хвилин може статися ворожий приліт. Через негоду ми дещо запізнювалися, й землякам-фронтовикам довелося нас трохи зачекати.
Відразу помітив кількох знайомих ще по Слов’янську. Зокрема Анатолія Педоренка з Млієва та Артура Романчу з Черкас. Вітаю останнього з новим військовим званням, цікавлюся ситуацією навколо. Воїни, своєю чергою, розпитували, як там Черкаси, рідний Шевченків край. Волонтер Юрій Сліпченко попросив свого друга В’ячеслава Ускова розповідати воєнні будні, як йому підказує його душа. В’ячеслав говорив без підготовки й папірця:
— Україна була й буде понад усе! Тяжкі часи для нас і для нашої нації та й усієї України. Багато втрат, важкої праці, невиправданих очікувань… Але ми тримаємо позиції, мужньо та впевнено йдемо до Перемоги! московська орда буде знищена! Вдячні кожному за підтримку, допомогу й віру в нас!
* * *
…Доки перевантажували РЕБи й гуманітарку, туман почав спадати, крізь хмари прорвалося сонце. Густішали звуки вибухів та пострілів. Прийшла пора прощатися. Взяли зворотній курс на рідну Черкащину. Автівки воїнів-земляків так само хутко розвернулися й попрямували на свої бойові позиції.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. курський напрямок
Читайте також: Згуртовані та загартовані: волонтери навідали бойовий підрозділ на Слобожанщині
