icon clock18.09.2024
icon eye51
Суспільство

Ювілей людини-академії Михайла Максимовича

Михайло Олександрович Максимович — одна з найяскравіших постатей української інтелектуальної історії: вчений-енциклопедист, поет, публіцист, педагог, професор, перший ректор університету Св.Володимира, громадський діяч і один із перших провідників української ідеї. Днями виповнилося 220 років від дня народження духовного велета й нашого знаменитого краянина.

Штрихи до життєпису

Великий українець народився 3 (15) вересня 1804 року на хуторі Тимківщина Золотоніського повіту Полтавської губернії. На нинішніх мапах уже не віднайти його пенатів: сьогодні це — просто окраїнний і вже безлюдний куток села Богуславець на Золотоніщині. Михайло зростав у родині дрібнопомісних дворян із козацьким корінням. Навчався у початковій школі при Зозулівсько-Благовіщенському монастирі (м.Золотоноша), а потім у Новгород-Сіверській гімназії, яку закінчив у 1819 році з блискучими результатами. Вищу освіту здобув у московському університеті, від 1826 року обіймав посаду директора ботанічного саду й саме тоді захистив магістерську дисертацію з ботаніки та згодом отримав вчене звання ординарного професора й посаду завідувача кафедри ботаніки.

У 1834 повернувся в Україну, до Києва: його призначили ректором Імператорського університету Св.Володимира, який вченому довелося розбудовувати буквально з нуля. Одначе через поганий стан здоров’я вже наступного року М.Максимович пішов у відставку, залишившись професором кафедри словесності. У 1837-му

впродовж року був деканом філософського факультету створеного ним університету, деякий час очолював кафедру словесності. Зрештою, з причин незгоди з освітньою політикою царизму та частих нападів хвороби він остаточно припинив викладацьку діяльність.

Вчений оселився разом із дружиною Марією Василівною (Товбич) у ним же заснованому помісті Михайлова Гора Золотоніського повіту й зосередився на науково-творчій діяльності. Він неодноразово намагався повернутися до активної науково-академічної роботи в офіційних установах, одначе імператорське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів ученого, зашкодило цьому. Помер 10 (22) листопада 1873 року на хуторі Михайлова Гора (Прохорівка), там і похований.

Творча спадщина

М.Максимович титулований як людина-академія, залишив потужну спадщину в різних наукових галузях. Він став автором понад 260 наукових праць, присвячених проблемам природознавства, фізики, філософії, історії, археології, краєзнавства, філології, етнографії, фольклористики тощо. Окрім прижиттєвих публікацій, його твори побачили світ після його смерті у трьох фундаментальних томах (1976-1880 рр.). Учений висунув і обґрунтував багато оригінальних наукових ідей, започаткував низку нових напрямів розвитку вітчизняної науки.

Пріоритетним напрямом природознавчих досліджень ученого стала ботаніка, є підстави називати М.Максимовича фундатором цієї галузі вітчизняної науки. Поряд із цим, він вивчав і проблеми зоології та загальної біології й довкілля. Справжнім взірцем видання для широкого загалу стала його «Книга Наума про великий Божий світ» — узагальнюючий виклад світобудови від її першоджерел, яка витримала 11 видань. Цікавився мінералогією, збирав зразки порід, провів їхні описи. Науковий доробок М.Максимовича у царині природознавства загалом репрезентований 4 книгами, 96 статтями й 8 популярними виданнями.

Михайло Грушевський справедливо вважав М.Максимо­вича одним із творців української історіографії. Не ставлячи за мету створення цілісної історії України, він досліджував, її окремі періоди, епізоди, персоналії, регіональну специфіку, зосередившись, зокрема, на києво-руській добі, історії козацтва й Хмельниччини, перебігу Коліївщини та ін. Плідно працював і в царині історичної персоналістики (С.Наливайко, П.Сагайдачний, Б.Хмельницький та ін.).

М.Максимович залишив свій слід в археології, зокрема віднайшов та створив систематичний опис речових артефактів. На Михайловій Горі він виявив і описав скарб польських монет ХVІІ ст., а відтак залишив свій слід і в нумізматиці. Вчений перебував біля першоджерел вітчизняної археографії, займаючись збиранням, систематизацією та публікацією давніх актів, літописів та хронік. М.Максимович заклав підґрунтя українського історичного краєзнавства, опублікувавши 50 статей із історії понад 130 поселень України. Він наполегливо вивчав історію рідних місць, зокрема, Золотоніщини, Чигиринщини, Канівщини.

Перу М.Максимовича належить низка глибоких лінгвістичних досліджень. У гострій дискусії з представниками імперської лінгвістики, наполегливо й послідовно відстоюючи ідею автохтонності, оригінальності й самодостатності української мови, учений виклав авторський етимологічний правопис, названий «максимовічивкою». Працював і в царині діалектології, зокрема провів наукову класифікацію та визначив диференційні риси окремих діалектів української мови.

Учений залишив глибокий слід у літературознавстві, ґрунтовно дослідивши пам’ятки давньоруської літератури, зокрема «Слово о полку Ігоревім». Йому належить поетичний переклад українською цього шедевру давньої літератури.

М.Максимович відомий як талановитий творець літературного слова, створив десятки поетичних творів громадянської та інтимної лірики, а також кілька казок.

Наш іменитий земляк по праву вважається зачинателем української етнографії. Він уважно спостерігав за повсякденним життям народу, зробив спробу подати суцільну панораму національно-етнографічного побуту з життя українського села. Багато працював у царині дослідження побуту й звичаїв українського козацтва.

Виданням у 1827 році книги «Малоросійські пісні» М.Максимович започаткував українську фольклористику. Продовжив цю роботу випуском у 1834 році збірника «Українські народні пісні» (у 3 кн.) та в 1849 — «Збірника українських пісень». Учений вважав народні пісні найвищим досягненням українського фольклору.

М.Максимович активно займався видавничою діяльністю, зокрема, видавав літературний альманах «Денниця», був редактором-видавцем збірників «Киянин» та «Українець».

Ушанування пам’яті

У радянську добу постать М.Максимовича та його творчість замовчувалися. Лише за незалежної України це ім’я було повернуто із забуття. Проводяться наукові конференції з вивчення наукової спадщини, максимовичівські читання, перевидані його твори тощо. Вулиці М.Максимовича з’явилися в Києві, Львові, Дніпрі, Черкасах, Чернівцях, Золотоноші та інших містах. Ім’я вченого носять наукові бібліотеки університетів Київського національного ім.Тараса Шевченка та Черкаського національного ім.Богдана Хмельницького, школа в Богуславці (тут розгорнута експозиція музею М.Максимовича). На фасадах КНУ ім.Т.Шевченка та наукової бібліотеки ЧНУ встановлені меморіальні дошки вченому. Окрім цього випущені ювілейна монета та марка на його честь. Черкаською обласною організацією НСКУ запроваджена краєзнавча премія ім.М.Максимовича.

Цими ювілейними днями пройшла низка заходів із пошанування духовного подвигу людини-академії. Зокрема в Черкаському національному університеті ім.Б.Хмельницького відбувся мітинг та покладання квітів до меморіальної стели М.Максимовича. Маловідомі сторінки життя й світогляду вченого-енциклопедиста розглянуті на засіданні круглого столу в Черкаському державному технологічному університеті, де з розлогою доповіддю виступив відомий український політик і вчений, наш земляк із Золотоніщини Микола Томенко.

Фінальна частина ювілейних заходів відбулася в пенатах М.Максимовича — селі Богуславець. Тут заступник голови Черкаської ОДА Олександр Шамрай та очільник обласної організації НСКУ Валентин Лазуренко вручили премії ім.М.Максимовича в різних номінаціях цьогорічним лауреатам — заступниці директора ОУНБ ім.Т.Шевченка Клавдії Бугаєнко, чигиринській крає­знавиці Аллі Перепелиці та директорці Коврайського НВК ім.Г.Сковороди (керівниці літературного музею Г.Сковороди) Людмилі Різник. У місцевому НВК ім.М.Максимовича відбулися Четверті максимовичівські читання, на яких було заслухано 12 доповідей і повідомлень науковців, краєзнавців, учителів та учнів про життєдіяльність і наукову спадщину нашого великого краянина.

Григорій ГОЛИШ, директор наукової бібліотеки ім.М.Максимовича Черкаського національного університету ім.Б.Хмельницького, лауреат краєзнавчої премії ім.М.Максимовича

Читайте також: Біля університетської книгозбірні відкрили «Норд-Вест»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *