Цьогоріч минає 400 літ від першої писемної згадки про село Каленики, котре входить до складу Гельмязівської територіальної громади на Золотоніщині.
Це позначене милозвучною назвою поселення розкинулося за 40 км від райцентру в басейні річки Супій біля підніжжя високого пагорба, поіменованого Стінкою. Тамтешня рівнинна місцина дещо погорблена, порізана ярами, багата на долини та луки, а сусідить село з Броварками, Плешканями, Гельмязовим, Підставками, Ковтунівкою. Загальна площа Калеників — 171 га, тут лише три, зате довгі, вулиці, а сільські кутки ще з глибочіні віків звуться Заманіївка, Нетягайлівка, Сакунівщина, Свисля, Стрільківщина. Нині в цьому селі 224 двори із населенням 392 мешканці, й найпоширенішими тамтешніми прізвищами є Вака, Ваченко, Нестеренко, Савченко.
Із покоління у покоління передається чудова легенда про походження назви села. Ворожі ординці схопили місцеву дівчину, змушували її показати дорогу до рідного села. Та вона повела цих зайд у страшну трясовину, названу Бабиним Топилом. Чорна прірва проковтнула ворогів, а село ціною життя юнки було врятоване від знищення. Згодом обабіч болота виріс розкішний кущ калини, що ряснів добірними й червоними, мов дівоче намисто, ягодами. З часом з’явилося багато таких кущів, тамтешній люд назвав цю місцину «Калинники», а згодом — «Каленики».
Насправді ж є всі підстави стверджувати, що назва села походить, швидше за все, від імені першопоселенця — козака Каленика. Принагідно зазначимо, що раніше це було досить поширене в народному середовищі ім’я, й воно є видозміненою формою грецького «Калінікос» (у перекладі — «гарний переможець»). У наших Калеників — лише один тезко, й знаходиться він на Полтавщині.
Мандрівку в калениківську передісторію слід починати ще від Києворуської доби, адже тут у Х-ХІІІ століттях існувало укріплене поселення (городище) — один із опорних пунктів Надсупійської лінії оборони, який було дощенту знищено під час монголо-татарської навали. У 2015 році на околицях села археологами виявлено унікальний артефакт: бронзовий дзвін вагою 23 кг.
Офіційне народження Калеників датується в історичних документах 1622 роком, бо саме тоді це поселення згадане в люстрації староств Київського воєводства як козацьке село. Під стягами Гельмязівської сотні калениківські козаки взяли участь у подіях Визвольної війни середини ХVІІ століття, боронили рідний край від турецько-татарської агресії.
Із плином років зростала місцева людність: якщо наприкінці ХVІІІ століття населення Калеників становило 588 жителів, то на початку минулого століття — 1451, а на 1925 рік — уже 1854 (порівняно з сьогоденням — більше, ніж у 3,8 раза). На початку ХХ століття калениківчани обробляли понад дві тисячі десятин землі (десятина — 1,1 га) й утримували 556 голів ВРХ, 785 овець, 263 свині, 2278 курей, збирали мед із 196 вуликів. Своє зерно селяни мололи на 28 сільських вітряках. Духовним центром Калеників була споруджена в 1754 році Покровська церква (нове приміщення — 1900 р.).
Рік 1922 приніс Каленикам статус центру сільської ради, у підпорядкуванні якої поряд із самим селом знаходилося ще шість хуторів: Броварки, Ковтунівка, Кротів, Лупачів, Малинівщина та Стрихівщина.
Голодомор 1932-1933 років суттєво скоротив населення села: його жертвою став кожний четвертий калениківчанин. Лише з одного роду Вакка-Ваченків померло від голоду 15 осіб. Не з власної волі селяни вели господарське життя на ланах і фермах створеного в 1929 році колгоспу «Ленінський шлях». Це господарство демонструвало непогані виробничі результати й навіть удостоїлося права участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці (1939 р.).
А потім були випробування воєнного лихоліття, у вогні якого згинуло близько сотні жителів села. Понад 120 калениківчан стали учасниками війни з нацизмом, близько 90 нагороджені орденами й медалями. Лицарем двох орденів Червоної Зірки стали М.Є.Гармаш і П.Т.Сакун, ордена Вітчизняної війни 2-го ст. — М.Ю.Гайко, І.А.Чибриков, І.Г.Лихоліт, О.У.Лихоліт, а Слави 3-го ст. — В.Г.Сагайдак. Дев’ять калениківських фронтовиків отримали медалі «За відвагу».
А потім жителям села довелося пережити труднощі післявоєнної відбудови, новий голод, реформи… Місцеве колективне господарство витримало низку реорганізацій: у 1951 році воно об’єдналося з п’ятьма сусідніми господарствами, через три роки цей колективний гігант розпався, поділивши калениківців на два колгоспи. Лише в 1959 році єдність господарства була відновлена. А в 1982-му сталася ще більш суттєва метаморфоза колективно-виробничої історії: колгосп було перетворено в птахорадгосп, який спеціалізувався на виробництві курячих яєць (10 млн штук щорічно).
Багато працівників радгоспу удостоїлися високих державних нагород, у їхньому числі — доярка Н.Л.Леонтович, механізатори М.І.Даценко, П.Я.Завгородній, В.П.Кирдода, В.І.Савченко та інші. Значні доходи радгоспу уможливили й розгортання широкого соціально-культурного будівництва. Одначе цей нетривалий період успішного розвитку господарства змінився на його стрімке падіння в кризову прірву. На початку нинішнього століття «Калениківське» розпалося й більшість калениківчан віддали свої паї в оренду аграрному флагману краю ПСП «Плешкані», а також ФГ «Супій-Іква» (М.О.Лисун).
Є на горі Стінка обеліск, який вшановує пам’ять про майора Бориса Шаматульського, котрий у 1969 році ціною власного життя врятував село від безневинних жертв, спрямувавши свого некермованого бойового літака за околиці.
Одним із екскурсійних об’єктів Калеників, місцем паломництва шанувальників старовини та гостей села, є «Етнохата», в якій відтворено інтер’єр сільського помешкання ХІХ століття. Відвідувачів тут пригощають унікальним місцевим напоєм — бузиновим квасом.
Вправними майстринями-вишивальницями стали О.Д.Куценко, О.Д.Нестеренко, О.П.Грабар. Їхні роботи стали окрасою багатьох районних та місцевих виставок. Т.В.Замідра вже давно займається гончарством і нещодавно виграла відповідний творчий проєкт Миронівської птахофабрики на створення гончарної майстерні Канівської територіальної громади.
Уславили рідне село своїми досягненнями заслужений учитель України М.П.Сакун, доктор сільськогосподарських наук і депутат Верховної Ради СРСР І.І.Скиба та інші. Зробили внесок калениківчани й у спортивну славу краю: І.І.Кирдода виконав норму майстра спорту з легкої атлетики, а С.В.Замідра є генеральним секретарем Ліги змішаних єдиноборств та віце-президентом Української федерації ушу.
Понад 10 калениківців захищають Україну на фронтах священної війни з російським агресором, чимало беруть участь у волонтерському русі. Мужність учасника бойових дій В.А.Задорожного відзначена медаллю.
Звісно, в сучасних умовах воєнного стану ювілярам не до бучних святкувань. Та, попри все й на зло нашим лютим ворогам, з нагоди 400-річчя рідного села учнями місцевої школи закладено новий фруктовий сад.
Григорій ГОЛИШ, директор наукової бібліотеки ім.М.Максимовича Черкаського національного університету ім.Б.Хмельницького, почесний краєзнавець України
