Василь Симоненко ще підписав своїм розкрилистим підписом 12 грудня 1963 року договір із видавництвом про випуск казки «Подорож у країну Навпаки». А попереду були його останні ніч і день, бо пізньої години з 13 на 14 грудня Василя Симоненка не стало. У ці дні виповнюється 60 років від дня переходу його у вічність.
Той договір із видавництвом «Дитвидав» і ще ряд експонатів, які ніколи не бували в експозиціях, можна побачити зараз у літературно-меморіальному музеї по вулиці Хрещатик, 251 у Черкасах, де в приміщенні обласної газети «Черкаська правда» працював журналіст і поет.
Уперше представлено відвідувачам рукописний варіант — факсиміле — жартівливої автобіографії — «Апеляції до споживача», яку Василь Симоненко адресує другові Анатолю (Анатолію Перепаді). «Ця вичерпуюча автобіографія написана спеціально для тебе і видана тиражем в 1 екземпляр», — зазначає автор. А в тексті розповідає про себе й таке: «Я не бажав бути Василем, а хотів бути Тарасом і носити прізвище — Шевченко. А якби я був Шевченком, то мав би «Кобзар» і не морочив би зараз голову над віршами…». Підписує — «Твій Симон».
Завжди у його матері Ганни Федорівни Симоненко висів синів фотопортрет, увінчаний рушником, — тепер він уперше в експозиції.
Надали рідні й картину — зображення хати Василя Симоненка в Біївцях на Полтавщині, де народився поет. Її влітку цього року подарував родичам Симоненка лубенський художник Володимир Мірошниченко. У валізах Ганни Федорівни знайшлася книжка «Джерела московського комунізму», видана 1960 року в Торонто, — ймовірно, її читав Василь.
Відвідувачі музею — шанувальники творчості поета — завдяки представленій в експозиції старенькій афіші пригадають великий концерт у Черкасах, на якому читав вірші Василя Симоненка Юрій Смолянський. Театральному режисерові й виконавцю, Юрію Васильовичу пощастило протягом кількох років особисто знати поета й журналіста.
А в центрі уваги в ці дні в кімнаті-музеї — портрет Василя Симоненка пензля черкаського художника Івана Кулика. Спочатку він був у дружини поета, потім перейшов до сина, і зараз зберігається в родині нащадків славетного прадіда. Про цей особливий портрет рідні поета кажуть, що з Василем щоранку приязно вітаються і «очі Василя слідують за тобою, і навіть вираз його обличчя міняється, наче він відчуває твій настрій». Приходьте в музей — самі переконаєтесь.
Лариса СОКОЛОВСЬКА
