Літо славне не лише своїми дарами з садів, ягідників та городів, не лише довгоочікуваним урожаєм ранніх зернових та бобових культур із полів, а й найсолодшим дарунком із вуликів від Божих комах — бджілок медозбирачів. Якою не була соковита жовта черешня, якими б не були смаковитими мелітопольські черешні, якою б не була найсолодшою ягідка з маминої вишні в рідному селі на батьківському дворищі, солодшим за них був, є і буде мед. Свіжий, запашний, зі своєрідним присмаком, якого він набрався з краплинками нектару з різних квіток із садків, гаїв, левад та полів під благодатними променями весняного та літнього сонця.
Це було свято для всієї родини
Фермер із села Дмитрівка Золотоніського району Василь Драч плекає бджільництво не одне десятиріччя. Порядкував на пасіці завжди сам господар, а ось коли підходила пора качати мед, Василю Павловичу та його дружині Надії Володимирівні допомагати виконати цю роботу з’являлись їхні сини Анатолій, Василь та Володимир. Але якщо останній живе тут таки, в Дмитрівці, то Анатолію та Василю доводилося долати чималий шлях із далеких країв, що стали з часом зарубіжжям. Приїжджали з синами й онуки, для яких сама поїздка на дідову пасіку ставала приємною й особливою подією. Онуки подорослішали й стали з часом у багатьох моментах справжніми помічниками дідусеві. Отож як підходив день викачки меду, то Василь Павлович і Надія Володимирівна вирушали на пасіку з пів дюжиною помічників. Онуки виконували всю роботу, яку вимагав процес відбору солодкого трунку в Божих комах. Принаймні, так було три останніх літа. Вистачало роботи і Богдану, і Ярославу, і Глібу, й Іллі, й Олегу, і Володимиру. Для них це було посильне й помірне заняття, а для дідуся з бабусею воно ставало справжнім родинним святом.
Та жорстоке воєнне лихоліття нинішнього року поставило перед молодими Драчами шлагбаум на шляху в Україну, а відтак — і на стежці до дідової пасіки. Отож ні Богдан, ні Ярослав, ні Гліб, ні Ілля, ні Олег, ні Володимир не прибули й не приїдуть на поміч, не буде для дідуся й бабусі родинного свята в день викачки меду.
Довелося Василю Павловичу і Надії Володимирівні гукати на поміч своїх ровесників-друзів — родину Деркачів — Миколу Антоновича та Галину Іванівну з Піщаної і давню приятельку Надію Іванівну Кошель із Нової Дмитрівки. Але от одна деталь від того, що являв собою день викачки меду в попередні роки, збереглася у нинішнього: всі, хто прибув на цю роботу, мали не просто чистий і пристойний одяг, а святкові вишиванки. Бо є таки в цьому дійстві на пасіці свій неповторний дещо святковий елемент.
Хтось лише раз, а Драч — вже двічі
Переважна більшість пасічників провела нинішнього року лише першу викачку меду — з акації, ріпаку та весняного різнотрав’я. Дехто збирається вдруге відкачати мед перед цвітінням соняшнику, а дехто другу викачку (вона ж буде останньою) провести після соняшнику. Бо липи в наших гаях і по наших селах — не густо. Так само, як і посівів еспарцету чи гірчиці, не кажучи вже про гречку. Її маємо в нашому давньому гречкосіївському краю хіба що кілька сотень гектарів загалом.
А ось Василь Драч днями закінчив другу викачку меду. І не тому, що так йому захотілося, а тому, що у вуликах всі щільники бджілки заповнили медом. Бо несли нектар вони не лише з липи та лугового й лісового різнотрав’я, а й з тих ділянок, де Василь Павлович спеціально посіяв медодайні культури.
Буркун ягідок не родить, але мед — приносить
Я вже писав у попередні роки, що для пасічника Василя Драча стало неписаним правилом щовесни сіяти крім зернових та технічних культур ще й медодайні рослини. Насамперед фацелію, яка в середовищі українських пасічників широко відома як гарний медонос. Сіє він її двічі: весною й влітку, щоб був взяток на другу половину літа та ранню осінь. Не відмовляється якусь дещицю землі зайняти гірчицею. Вже кілька років практикує він сівбу буркуну (як жовтого, так і білого). Буркун дає непоганий взяток і гарно заповнює проміжок між квітуванням липи та соняшнику. Липа росте в гаю біля пасіки, а соняшник фермер сіє на оброблюваних гектарах. Буркун (російська мова — доннік) має дрібні квіточки, але вони гарно наповнені нектаром у ці гарячі липневі дні. Нектар має неповторний, своєрідний запах і смак. Пізній медозбір забезпечить пожнивна гречка, сівбу якої щороку практикує Василь Павлович. Не цурається він сіяти й еспарцет, прагне мати біля пасіки й дикорослі медоноси, такі як материнка.
Синяк-медонос, визнаний ще Петром Прокоповичем
Другий рік у Драча в урочищі «Ковалівщина» біля пасіки росте синяк. Це — дикоросла давня рослина нашої української флори. Хтось назве її бур’яном, але насправді — це таки чудовий медонос, яким захоплювався ще батько українського пасічництва Петро Прокопович. Нагадаю, що це він винайшов рамковий вулик і пересадив бджіл з колод-дуплянок у такий будинок-вулик, яким він є й донині. Так от Прокопович ще в першу половину XIX століття засівав спеціально синяком сотні десятин землі, маючи прекрасні медозбори з нього. Синяк — дворічна рослина, сіється весною, в рік посіву утворює розетку листків, із якої в червні наступного року викидає гінке стебло (інколи — й двоє-троє) густо всіяне синіми квітками. Стебло — жорстке, такі ж і листочки, а сині квіточки вщерть наповнені нектаром гарного смаку. Василь Павлович має поки що невелику ділянку квітучого синяка, але вже переконався, що він — чудовий медодай, який з ранку до вечора наповнений гулом крилатих трудівниць. Із синяка бджоли й занесли у щільники гарний мед, який доповнив смакову палітру того, що дала липа і дає буркун.
— Хочете їсти мед — сійте його, — говорить Василь Драч. — Сійте на своєму полі, на своєму городі, в себе у садку медоносні рослини, з яких у вулик бджілки принесуть чудовий мед.
Василь Марченко, фото автора.
Золотоніський район
На фото: Галина Деркач готує щільник до викачки
