Ця дружба та сердечне спілкування розпочалися з потреб, викликаних війною. Для солдатського містечка обіч траси, де місцеві педагоги облаштували постій для захисників, потрібне було додаткове кухонне обладнання. Масштаби приготування їжі зросли, військові біля наметів стали зупинятися групами. Для них готують повноцінні обіди й збирають продуктові пакунки в дорогу. Збільшився обсяг випічки до кількох сотень штук на добу, тож потрібна була потужніша духова шафа. Сергій і Наталія Мусатови привезли тоді електричну піч, поспілкувалися з волонтерами-працівниками школи, вирішили й надалі надавати їм підтримку. Допомагали також освітньому закладу: переказували кошти на важливі потреби, привозили дітям торти, шоколад, цукерки, тістечка та інші смачні вироби, передплатили газету «Черкаський край». Така співпраця триває.
— Надзвичайно вразило прагнення працівників школи допомагати військовим, які їдуть на війну, — пригадує підприємець і волонтер Сергій Мусатов. — Михайлівські вчителі створили унікальне солдатське містечко, де швидко й безплатно харчують наших бійців на важкому шляху до фронту. Ми вирішили їм допомогти з духовою шафою для випічки пиріжків воїнам у дорогу. Приїжджали в Михайлівку, бачили, як невтомно трудяться працівники освітнього закладу. Спочатку вони все робили за власні кошти, віддаючи десятину зарплати на потреби військових. Далі їм стали допомагати односельці, волонтери, благодійники, громада, міжнародні організації. Зворушливо бачити, як господині-волонтери солдатського містечка по-материнськи клопочуться, годують, обігрівають серця захисників. Ми не могли залишитися осторонь такої важливої справи.
Сонячною Михайлівську спеціальну школу називають через особливі традиції. Тут дотримуються кодексу працівника школи, за яким дитину можна зрозуміти, вибачити або виправити, інших варіантів немає. На дверях керівника табличка: «Заходьте, будь ласка», тому тут завжди гамірно, і є гостинці. Працівники освітнього закладу — хрещені, а діти для них — хрещеники. У неформальній обстановці хлопчики й дівчатка вітаються з наставниками сонячним словом «Привіт». Замість покарання директор обіймає дитину й цілує (а тихенько на вушко, щоб ніхто не чув, шепче: не роби більше такого, це — негарно). Й дитя, що потрапило в спеціальний заклад через особливі життєві обставини, більше не сміє робити збитків. Звуки тривоги, коли треба бігти в укриття, замінили на заспокійливу музику, щоб не травмувати дитячі душі.
— У наших вихованців — важкі долі, їм довелося пережити недитячі страждання перед тим, як потрапити в наш заклад, — розповідає очільник спеціальної школи Василь Могилей. — Але кожен із них має особливі таланти, прагнення, мрії. Кожен — патріот. Серед випускників є ті, хто з перших днів вторгнення окупантів захищають Україну. А менші, хто ще навчається, моляться в нашій капличці за мир, Перемогу й повернення хлопців із війни додому.
— Рік нашої дружби — це не лише рік допомоги й співпраці, — поділилася враженнями підприємиця й волонтерка Наталія Мусатова. — Це період чудового спілкування, обопільної духовної підтримки, прийняття спільних рішень. Нас вражає щирість сердець педагогів Михайлівської спеціальної школи, які віддають частку своєї душі дітям. Серед них — директор закладу й комендант солдатського містечка Василь Могилей, учителі початкових класів Світлана Дмитрик, Любов Штрик, української мови та літератури Людмила Шульга, музики Світлана Цариковська. Освітяни-волонтери відповідально чергують у солдатському містечку. Справді по-материнськи зустрічають військових, дбайливо пригощають, спілкуються. Проводжаючи, дають пакунки випічки в далеку дорогу, благословляють повертатися додому здоровими й неушкодженими. І так уже впродовж 700 днів.
Завдяки Сергію та Наталії Мусатовим, які передплатили примірники «Черкаського краю» для Михайлівської спеціальної школи, розпочалася дружба й нашої редакції та освітнього закладу. Приємно, що вчителі та учні, волонтери солдатського містечка читають нашу газету, діляться відгуками, вітають зі знаковими подіями.
Нещодавно на адресу редакції надійшов лист-посвята «Черкаському краю». Цей вірш написала вчителька Євгенія Крупська:
Черкаський край — свобода й воля
Нащадків славних козаків.
В «Черкаськім краї» людські долі
Плетуть мереживо віків.
В «Черкаськім краї» правди слово
Високим жайвором дзвенить.
Тут завтра, і сьогодні, й вчора
Зливаються в єдину мить.
«Черкаський край», як рідна хата, —
Затишна, тепла, гамірна.
Тут свої радощі і втрати
Переживаємо сповна.
Де б не вилась твоя стежина, —
Завжди домівку пам’ятай.
Чекає тут тебе гостинно
Надійний друг — «Черкаський край».
І це ще наші друзі не знали, що надіслали нам поетичний дарунок до важливого ювілею: 7 лютого виповнюється 70 років «Черкаській правді». Під цією назвою газета виходила з 1954-го, року утворення Черкаської області, до 1991-го, року української незалежності.
Тетяна КАЛИНОВСЬКА
До теми: Солдатське містечко обростає легендами
